Профілактика спортивного травматизму

Оссіфікуючий міозит – часткове окостеніння м'яза на місці крововиливу, що розвився після ушкодження. Крововилив може бути обмежений невеликою ділянкою тканин, або кров, що вилилася, просочує м'язи травмованої області й сполучні прошарки між пучками м'язових волокон. Обмежена травматична оссіфікація м'язів виявляється не раніше 3-4 тиж. після ушкодження й може досягати свого повного розвитку протягом 2-х місяців або пізніше.

При перших ознаках або навіть припущеннях про розвиток цього захворювання тренування повинні бути негайно припинені. Необхідний спокій кінцівки протягом 2-3 тижнів, фізіотерапевтичні процедури й ЛФК.

Захворювання сухожильно-зв'язувального апарату. До основних захворювань сухожильно-зв'язувального апарату у спортсменів варто віднести наступні.

Тендоперіостеопатія. Виникає як результат перенапруги місць уплітання сухожильних волокон в окістя або кістку. У цьому випадку розвивається процес місцевого порушення мікроциркуляції і як наслідок – порушення окислювально-відновних реакцій, метаболізму тканин, утворення патологічних тканин зі зниженими функціональними можливостями. За локалізацією патологічного процесу виділяють: а) тендоперіостопатії верхнього і нижнього полюсів надколінка; б) п'яткового бугра; в) надмищелків плечової кістки; г) лонного зчленування; д) сідничного бугра; е) великого і малого вертілів стегнової кістки. Тендоперіостопатії можуть протікати з порушенням і без порушення функції суглоба.

Паратеноніт – захворювання сухожильної піхви, що розвивається в результаті незначних, але багаторазово повторюваних мікротравм або перенапруги паратенона. Найчастіше у спортсменів спостерігається поразка п'яткового сухожилля, сухожиль стопи, рідше – сухожилля довгої голівки двоголового м'яза плеча.

Тендовагініт – захворювання сухожильних піхв. При тривалих тренувальних навантаженнях відбувається травматизація синовіальних оболонок, що вистилають внутрішню поверхню сухожильних піхв, і поява в них мікрокрововиливів, а надалі – набряку й асептичного запалення. При цьому сухожилля здавлюється, різко утрудняється його переміщення стосовно піхви.

Гострий тендовагініт може протікати як крепитуючий, часто сполучається із крепитуючим паратенонітом. Хронічні тендовагініти можуть здобувати стенозуючий характер.

Тендиніт – захворювання сухожилля внаслідок тривалої хронічної перенапруги, що супроводжується розвитком дегенеративних змін і надривами в ньому. При тендиніті різко знижується міцність сухожилля й виникає небезпека його надривів та розривів.

Ефективними профілактичними заходами для попередження цих захворювань є спільний лікарсько-педагогічний контроль, регулярні огляди спортсменів до і після тренувальних занять або виступів на змаганнях, огляд місць тренувань, дотримання поступовості підвищення фізичних навантажень і регулярності тренувальних занять, звільнення від тренувань і змагань спортсменів, що перебувають у хворобливому стані.

 

 

Захворювання окістя: періостози перенапруги, періостити. Захворювання суглобів верхніх та нижніх кінцівок. Захворювання хребта: спондилоліз, спондилоартропатія, остеохондроз хребта (дегенеративно-дистрофічний процес хребта), вертебральні синдроми.

Література [1, 2, 13]

Захворювання окістя. До основних захворювань окістя варто віднести періостози перенапруги й періостити.

Періостози перенапруги – підгостре або асептичне хронічне запалення окістя із частковим залученням у процес кортикального шару кістки в місцях прикріплення до неї м'язів, сухожиль і зв'язувань. Періостози розвиваються під впливом систематично повторюваних різких, чинених з великою силою й граничних за обсягом рухів. При цьому виникають надриви й розриви окремих колагенових волокон, а також мікрокрововиливи в окістя та у прилягаючу до нього зону кортикального шару кістки. Суть патологічного процесу полягає в розвитку асептичного запалення в місцях прикріплення м'язів. Якщо тренування триває, запальні зміни поширюються на окістя, що прилягає до місця прикріплення м'язів, і захворювання здобуває хронічний перебіг.

Основна ознака періостозу – короткочасні болі певної локалізації, що виникають у момент виконання надмірних рухів. При багаторазовому повторенні рухів біль може ставати менш інтенсивним, а в ході наступного тренування – зникати. Незначна хворобливість виявляється не тільки при різких рухах і при рухах з опором (рука лікаря), але й при натисканні в місцях прикріплення сухожиль і власне м'язів.

Найбільш часто періостози перенапруги спостерігаються на гомілковій кістці; рентгенологічно виявляються періостальні нашарування.

Періостити у спортсменів можуть також з'явитися внаслідок багаторазових впливів, які травмують окістя та обумовлені технікою спортивних рухів. Вони особливо легко формуються в тих ділянках опорно-рухового апарату, де відсутній або мало виражений м'язовий покрив і недостатній шар підшкірної клітковини. Такими ділянками є передньовнутрішня поверхня великогомілкової кістки, зовнішня поверхня грудини, тильна поверхня кисті та стопи й підошовна поверхня п'яткової кістки.

Повторні забиті місця передньої поверхні гомілки відбуваються найчастіше при ударах об перешкоду при бар'єрному бігу, об гімнастичні снаряди (поперечина, колода та ін.), в ігрових видах спорту (футбол, гандбол, баскетбол та ін.). Забиті місця грудини відзначаються в момент узяття грифа штанги на груди й, рідше, при гімнастичних вправах на поперечині. Багаторазові забиті місця тильної поверхні кисті характерні для фехтування й боксу; забиті місця п'яти типові при стрибках у довжину, потрійному стрибку.

Травматичний періостит може