Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
69
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Наслідки

1957 р., Південний Урал Вибух сховища з високоактивними відходами 20, 0 Забруднено 235 тис. км2 території
1957 р., Англія, Уіндскейл Загорання графіту під час випалу й ушкодження ТВЕлів 0, 03 Радіоактивна хмара поширилася на північ до Норвегії та на захід до Вени
1945-1989 рр. Здійснено 1820 ядерних вибухів, з них 483 – у атмосфері 40, 0 по 137Сs і 90Sr Забруднення атмосфери й місцевості по сліду хмари
1964 р. Аварія супутника з ЯЕУ 70% радіоактивних речовин випало в Південній півкулі
1966 р., Іспанія Розкидання ядерного палива двох термоядерних бомб Точних даних немає
1979 р., США Зривання запобіжної мембрани першого контуру теплоносія 0, 043 Викид 22, 7 тис. тонн забрудненої води, 10% радіоактивних речовин потрапило в атмосферу
1986 р., СРСР, Чорнобиль Вибух і пожежа четвертого блока 50 Незрівнянні з усіма попередніми аваріями
 
Про зовнішнє опромінення вже говорилося раніше, що ж до внутрішнього, то воно розвивається в результаті надходження в організм радіоактивних речовин з повітрям, продуктами харчування і водою. У перші дні після аварії найнебезпечніші радіоактивні ізотопи йоду, які накопичуються щитовидною залозою. Через 2-3 місяця після аварії основним агентом внутрішнього опромінення стає радіоактивний цезій, надходження якого в організм можливе з продуктами харчування. В організм людини можуть потрапити й інші радіоактивні речовини, такі як стронцій, плутоній, америцій, уран тощо.
Характер поширення радіоактивних речовин в організмі проілюстрований на рис. 2. 3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній накопичуються переважно в кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються в органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини цієї залози може у 100-200 разів перевищувати активність інших органів.
Організм людини постійно зазнає впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони є у повітрі, ґрунті, їжі, тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою 100 мбер на рік, але в окремих районах можуть досягати 1000 і більше мбер.
Сучасна людина живе в умовах з підвищеним рівнем радіації. Для осіб, які працюють у зоні дії іонізуючого випромінювання, встановлено значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка за тривалого впливу не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення та відновлення. Вона становить 5 бер на рік.
Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ) рекомендувала як гранично допустиму дозу (ГДД) одноразового аварійного опромінення 25 бер і професійного хронічного опромінення – до 5 бер на рік. Для населення та персоналу, який не залучається до робіт з РР, ГДД пропонують не більш як 0, 5 бер на рік.
З метою оцінювання віддалених наслідків дії іонізуючого випромінювання на потомство враховують можливість збільшення частоти мутацій. Доза випромінювання, що подвоює частоту мимовільних мутацій, ймовірно, не перевищує 100 бер на покоління. Генетично значимі дози для населення коливаються в межах 7-55 мбер/рік.
За загального зовнішнього опромінення людини дозою в 150-400 бер розвивається променева хвороба легкого й середнього ступеня; за дози 400-600 бер – променева хвороба важкого ступеня; опромінення дозою понад 600 рад є смертельним, якщо не використовуються заходи профілактики й терапії.
Дози 100-1000 бер призводять до ураження, в основі якого лежить так званий кістково-мозговий механізм розвитку променевої хвороби. Загальне чи локальне опромінення живота дозами 1000-5000 бер – кишковий механізм розвитку променевої хвороби з переважанням токсемії.
Наслідком опромінення організму дозами понад 5000 бер є розвиток стрімкої форми променевої хвороби. Смерть «під променем» настає під впливом одноразової дози у 20 000 і біль- ше бер.
Коли в організм людини потрапляють радіоактивні речовини, відбувається їх інкорпорація. Небезпека інкорпорації залежить від особливостей метаболізму, питомої активності радіонуклідів, шляхів надходження радіоактивних матеріалів у організм. Найнебезпечнішими є радіоізотопи з великим періодом напіврозпаду та ті, які погано виводяться з організму. До них належать радій-226 (226Rа), плутоній-239 (239Рu), уран-235 (235U). Уражаючий ефект залежить від місця депонування радіоізотопів.
Діяльність людей на зараженій місцевості значно утруднена через повільний спад радіоактивності. Заходи щодо обмеження опромінення населення регламентуються Нормами радіаційної безпеки НРБ-97.
Основні принципи обмеження опромінення населення в умовах радіаційної аварії визначено положеннями Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14. 01. 1998 р. № 15/98-ВР (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-ІІІ від 26. 04. 2001 р., ВВР, 2001, № 30, ст. 139). Зокрема вказується:
 основні дозові межі опромінення населення – 1 мзВ на рік;
 основні дозові межі опромінення персоналу – 20 мзВ ефективної дози на рік.
У разі виникнення аварії мають бути вжиті практичні заходи щодо відновлення контролю над джерелом випромінювання, мінімізації доз опромінення та кількості осіб, які опромінюються, радіоактивного забруднення довкілля, економічних і соціальних втрат. Якщо аварія призвела до радіоактивного забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки встановлюють зону радіаційної аварії й здійснюють відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення.
На більш пізніх стадіях розвитку аварій, що зумовила забруднення значних територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про заходи щодо захисту ухвалюють з урахуванням сформованої
Фото Капча