Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

За ступенем небезпеки заражену місцевість за слідом викиду РР і поширенням радіоактивної хмари поділяють на п’ять зон:

М – зона радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози випромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить 14 мрад на годину;

А – зона помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад/год;

Б – зона сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1, 4 і більше рад/год;

В – зона небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Рп = 4, 2 рад/год;

Г – зона надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менш як 14 рад/год.

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій людей, які працюють на об’єкті, вжиття заходів захисту підрозділів МНС і контингентів людей; виявлення кількості потерпілих унаслідок аварії. З огляду на це, навколо АЕС встановлено такі зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

З метою захисту персоналу й населення у разі аварії на радіаційно-небезпечному об’єкті передбачено такі заходи:

 створення автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО) ;

 налагодження роботи системи оповіщення персоналу й населення в 30-кілометровій зоні;

 будівництво й готовність захисних споруд у радіусі 30 км навколо АЕС, а також можливість використання вбудованих протирадіаційних укриттів;

 визначення переліку населених пунктів і чисельності населення, що підлягає захисту та евакуації із зон імовірного радіоактивного зараження;

 створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та іншого для захисту населення й забезпечення його життєдіяльності;

 підготовка населення до дій під час і після аварії;

 створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії;

 прогнозування радіаційної обстановки та її оцінювання;

 організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення та персоналу;

 проведення навчань на АЕС і прилеглій території.

Питання для контролю

Джерела радіоактивної небезпеки.

Основні уражаючі фактори аварій з викидом у навколишнє середовище радіоактивних частинок.

Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

Принципи захисту населення на радіоактивно зараженій території.

 

 

Хімічно небезпечними об’єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають і використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

 підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

 підприємства харчової, м’ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент застосовують аміак;

 водоочисні та інші очисні споруди, де використовують таку дезинфікуючу речовину, як хлор;

 залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу з НХР;

 залізничні станції вивантаження й навантаження НХР;

 склади й бази із запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезінсекції та дератизації.

У довкілля НХР потрапляють під час виробничих і транспортних аварій та у разі стихійного лиха.

Щодоби у світі реєструють близько 50 хімічних аварій. Прикладами таких аварій можуть бути:

 1961 р., Росія, м. Дзержинськ – через розрив хлоромережі було заражено територію хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

 1985 р., Індія, Бхопал, – у результаті вибуху на підприємстві «Юніон карбід» у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціанату; загинуло 3 тис. людей, більш як 300 осіб отримали тяжкі отруєння.

За даними офіційних джерел, у світі тисячі підприємств, подібних до «Юніон карбід» у Бхопалі. Тільки в Західній Європі їх налічується сотні.

Під час аварій на ХНО формується осередок хімічного зараження (0XЗ), у межах якого може опинитись як саме підприємство, так і прилегла до нього територія. З огляду на це, виділяють чотири ступеня небезпеки хімічних об’єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляє понад 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР перебуває 40 000-75 000 осіб;

III ступінь – уражених менш як 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об’єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю й небезпекою самих хімічних речовин. Згідно з показниками токсичності й небезпеки хімічні речовини поділяють на чотири класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менш як 0, 5 г/м3) ;

2-й – високо шкідливі (LС50 коливається від 0, 5 до 5 г/м3) ;

3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3) ;

4-й – мало шкідливі (LС50 – більш як 50 г/м3).

За характером впливу на організм НХР поділяють на такі групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженою опіковою дією (на зразок хлору) ;

2) зі слабкою опіковою дією (отруйні речовини на зразок фосгену).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини