Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Релігійна політика окупантів на Миколаївщині: особливості, суть та наслідки (серпень 1941 – березень 1944 рр.)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 

(Шабарова), подана на розгляд місії [32]. В ній розповідалося: «У 1926 р. райвідділом НКВС я був заарештований і 8 місяців утримувався у вологій одиночній камері, а потім був засуджений до 5 років концтаборів на о. Соловки. З 1931 р. був засланий на поселення у Східний Сибір і звільнився лише в 1936 році. Документи мої як про освіту, рівно й про висвячення у диякони та священики відібрані під час арешту 9 травня 1926 р. <... > Те, щоя не самозванець, а дійсно священик, можуть підтвердити архієпископи Серафим, Іларіон, єпископи Григорій, Іоан, Антоній Маріупольський, які були зі мною на Соловках. Незалежно від того, я клянуся перед Богом, Євангелієм та Пресвятою Богородицею, що я дійсний священик і хочу служити господу Богу і Церкві».

Утворена в Одесі комісія, яка розглядала справи претендентів, використовувалась місією задля фільтрації місцевого кліру, який відзначався своєю строкатістю за своєю національною приналежністю та церковною юрисдикцією. На жаль, важко говорити про кількісні складові, однак можемо визначити, які саме церковні напрямки (конфесії) були представлені в українських повітах Трансністрії. Найбільш чисельною була група прихильників «Церкви живої», яка своїми коріннями брала початок від церков патріарха Тихона, підтримувалася радянською владою з метою розкольницької діяльності і перетягування на свій бік священиків «тихонівців». З часом, і ті й інші потрапили під репресивний удар ДПУ-НКВС і були піддані гонінням. «Жи- вісти», пройшовши через каяття та єпітимію, переважно й отримували підтвердження свяще- ницького сану і переважно сільські приходи.
Неоднозначним було ставлення місії до священиків УАПЦ. Представники з ієрархії митрополита В. Липківського, разом з іншими «віровідступниками», підпадали під жорсткий тиск як з боку парафіяльних священиків інших конфесій, так і з боку румунської місії. Збільшення кількості парафій українських автокефалістів та їхнього впливу на населення обурювало прихильників румунізації і проявлялося в доносах та скаргах до повітових релігійних чиновників. Прикладом міжконфесійної боротьби є лист протоієрея Кіндрата Мощенка на ім’я благочинного Голтського повіту о. Іоанна від 11 липня 1942 року [33]. В ньому висловлюється застереження стосовно організації священиками М. Климентієвим та П. Величком приходів УАПЦ у селах Секретарка, Ольвіополь та ін. Побоюючись відродження національної церкви, автономної від румунської, релігійні чиновники місії направляли справи «липківців» виключно на розгляд Священного Синоду Румунської православної церкви.
У першому кварталі 1942 р. значно активізувалася діяльність місії. Церковні адміністрації на місцях провели інспекції та обстеження майже кожної парафії та церковної громади. Церковно-організаційні процеси, які відбувалися в повітах, населених переважно українцями, знайшли аналіз у звіті архімандрита Антіма (Ніка) [34]. Румунська церковна адміністрація відзначала, що українське населення в Голтському, Очаківському та інших повітах губернаторства, з релігійної точки зору, «можна поділити на кілька категорій: перша – ревні прибічники дійсної віри, особливо похилого віку люди; друга – байдужі, які не цікавляться релігією зовсім і, нарешті треті, які є ворогами релігії, безбожники, атеїсти та посібники комуністів... І хоча молодь дуже далека від проблем віри, все ж переважна більшість українців тяжіють до релігії».
Інспектування показало, що в повітах, населених українцями, склалася гостра ситуація з наявністю церковно-культових споруд і, відповідно, не вистачало служителів культу: священиків, дияконів та канторів. У Голтському повіті діючих було 32 церкви [35]. Однак навесні 1942 р. найгірше склалася ситуація в Очаківському повіті, там діяло лише кілька храмів.
Попри свідчення румунських релігійних чиновників, що українці дуже релігійні та побожні і з повагою ставляться до Церкви, все ж їх тенденційність та українофобія простежуються на прикладах забезпечення парафій кадрами духовенства. Не зважаючи на те, що в березні 1942 р. збільшилась кількість кліру у приходах губернаторства до 285 [36], з яких 203 священики, 15 дияконів та 67 канторів, все ж більшість повітів, особливо українських, залишалися без духовних поводирів. А якщо взяти до уваги той факт, що із 607 парафій, які існували в Трансністрії, лише 62 були населені румунами (молдаванами), 98 були змішаними і 477 парафій населяли українці, росіяни та ін. [37], то спостерігаємо явну кадрову священицьку диспропорцію не на користь слов’янського населення.
Там, де компактно проживали українці катастрофічно бракувало людей духовного звання. У Голтському повіті було 8 священнослужителів, семеро з яких прибульці з Румунії [38]. В Очаківському повіті лише 6 [39]. За нашими підрахунками, у двох волостях Голтського повіту – Любашівській та Кривоозерській, на 55 тис. православних прихожан припадало лише 15 священиків та 8 канторів [40]. У Доманівській волості на 5930 сімей в 14 парафіях значилось лише 3 священика, та й тим було під 80 років [41].
 
Релігійна процесія Водохреща в румунській зоні окупації. Одеса, 1942 р.
 
Ще однією проблемою, специфічною для цього регіону, є відкрито вороже ставлення РПМ до сектантства та релігійних відгалужень і боротьба з ними. Власне, такий прояв моноцерков- ності відповідав тоталітарній сутності румунського адміністрування в захопленому регіоні.
У грудні 1941 р. голова місії архімандрит Скрібан акцентував увагу на тому, що «релігійна жага робить народ довірливим та здатним слухати будь-кого, хто розповідатиме йому про віру. У такій атмосфері можна легко потрапити до секти. Досі ми не знали такої проблеми. Щоб запобігти небезпеці сектантства, необхідно направити в гущу народу якомога більше освічених
Фото Капча