Релікти культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини ХІХ - ХХ ст.

У 30-х рр. ХХ ст. культ вогню на засадах функціоналізму почали досліджувати сербський вчений С. Троянович та німецький дослідник Г. Фройнденталь. Вчені поклали в основу класифікації уявлень про вогонь функціональні критерії.

Окремі аспекти ритуального використання вогню розглядалися в повоєнний час радянськими етнологами та археологами Б. Поршнєвим, В. Даркевичем, С. Токаревим, Б. Успенським, Б. Рибаковим.

У 50-60-х рр. ХХ ст., у контексті загально етнографічних студій українського етносу, побіжно торкалися проблеми ролі вогню в українській обрядовості вчені української діаспори: С. Килимник, О. Воропай, І. Огієнко.

Протягом 70-80-х рр. українськими науковцями фрагментарно розглядалися питання ритуального використання вогню в традиційній культурі жителів України, зокрема населення Карпатського регіону (праці М. Мандибури та колективна монографія “Гуцульщина”).

Із видань останнього десятиліття певне уявлення про культ вогню дають етнолінгвістичний словник “Слов’янські старожитності”, праці російських вчених О. Страхова, О. Гури, Л. Виноградової, німецького етнолога Р. Йолера, українських вчених Г. Скрипник, О. Курочкіна, В. Давидюка, І. Чеховського.

Проблемою культу вогню в народних віруваннях українців Буковини спеціально ніхто не займався. Однак, в працях народознавців кінця ХІХ – початку ХХ ст. міститься чимало фрагментарних свідчень про використання вогню у народних традиціях буковинців. Зокрема побіжно згаданої проблеми торкалися у своїх працях Г. Купчанко, Л. А. Сімігінович-Штауфе, Є. Ярошинська, В. Козарищук, І. Гебюк, Е. Воробкевич, П. Конятинський, О. Манастирський, Е. Фішер, Д. Дан, С. Маріан, І. Весловський та А. Кохановська. Особливо багато відомостей про вогонь у звичаях і обрядах буковинських українців міститься у працях Р. Ф. Кайндля. Інформацію про окремі моменти використання вогню можна почерпнути з етнографічних і народознавчих досліджень останнього десятиліття. Серед них, зокрема, праці Г. Кожолянка, С. Павлюка, А. Яківчука, Г. Маковій, М. Рубанця, І. Бульбука, М. Чучка, І. Сандуляка, І. Рудницької.

Для визначення хронологічних рамок побутування тих чи інших реліктів, пов’язаних з вогнем, а також для реконструкції їх семантики, важливе значення мають праці російських та українських археологів О. Черниша, І. Винокура, І. Русанової, Б. Тимощука, Л. Михайлини, І. Возного, С. Пивоварова та Ю. Мисько.

При порівняльному аналізі місця вогню в народній і церковній традиції певну вагу мають повчальні слова та посібники з літургіки С. Воробкевича, Т. Юцковського та К. Бринзана.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” проаналізовано архівні, опубліковані, етнографічні, фольклорні, образотворчі матеріали та археологічні пам’ятки, що стосуються досліджуваної проблеми.

Особливе місце серед них посідають оригінальні писемні джерела, що зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області. Їх акумульовано у фондах Окружного управління Буковини, Крайового управління Буковини, Буковинської митрополії. Документи цих фондів включають нормативні акти, листування Консисторії з адміністрацією та громадами стосовно регламентації й відзначення церковних свят на Буковині, а також заходів щодо боротьби з марновірством. Окремий комплекс документів складають матеріали рукописних фондів наукових архівів Чернівецького музею народної архітектури та побуту, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, матеріали етнографічних експедицій ЧНУ. Важливе значення мають опубліковані нормативні акти Буковинської православної консисторії та австрійської адміністрації. З-поміж наративних джерел заслуговують на увагу записки східних мандрівників Х-ХІІ ст., “Повість минулих літ”, “повчальні слова” релігійних діячів, “Опис Молдавії” Д. Кантеміра (1716р.). Свідчення інших писемних джерел про проведення календарних свят доповнюють матеріали преси. Окреме місце серед джерел посідає Біблія, канонічні сюжети якої вплинули не лише на богословську, але й на народну традицію трактування вогню. Серед фольклорних матеріалів варто виділити апокрифічні молитви, пісні, прислів’я, приказки, легенди, перекази, примівки, записані дослідниками наприкінці ХІХ та в ХХ ст. Образотворчі матеріали представлені фресками, творами живопису, книжковою графікою ХІХ ст. та фотографіями ХХ ст. Важливе значення для з’ясування ролі вогню у первісних культах слов’ян Верхнього Попруття та Середнього Подністров’я становлять матеріали археологічних досліджень.

У другому розділі “Вогонь у світоглядних уявленнях українців Буковини” розглянуто традиційні уявлення буковинців про небесний та земний вогонь, а також народне бачення у вигляді вогню людської душі та пекла.

У першому підрозділі “Вшанування українцями Буковини небесного вогню” відображено релікти шанобливого ставлення буковинців до сонця та грозового полум’я. Витоки вшанування небесного вогню у досліджуваному регіоні сягають ще дохристиянської доби. Писемні та археологічні матеріали засвідчують наявність солярного культу в давніх слов’ян при влаштуванні культових об’єктів та у житловому будівництві. Це підтверджують також знахідки численних амулетів і клейм з солярною та вогняною символікою. В археологічних старожитностях засвідчено також наявність у слов’ян Верхнього Попруття та Середнього Подністров’я культу грозового полум’я, що проявився у символіці виявлених під час розкопок дзвіночків, крем’яних відщепів-громових стріл. Християнство увібрало багато елементів давніх вірувань, трансформувавши їх на досліджуваній території відповідно до православного культу. Зокрема, функції колишнього язичницького громовика перебрали на себе святі літнього календарного циклу (особливо св. Ілля),