Релікти культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини ХІХ - ХХ ст.

Пізнавши з давніх часів на емпіричному рівні захисні властивості вогню, буковинці й надалі продовжували відводити йому роль оберегу, широко використовуючи апотропеїстичну здатність різноманітних видоформ вогняної сили в календарній, сімейно-побутовій та господарській обрядовій практиці і магії.

Археологічні старожитності Верхнього Попруття та Середнього Подністров’я засвідчують використання місцевим слов’янським населенням вогняної сили для захисту святилищ та інших культових місць. Залишки цих уявлень збереглися в буковинців у традиції розпалення ритуальних вогнів з метою захисту православних храмів та сільських меж у межові календарні періоди (зокрема на Пасху). Значну увагу в період свят із перехідним статусом сільські жителі приділяли захисту оселі. Особливими апотропеїчними властивостями наділявся в українців Буковини, зокрема у гірських жителів, “живий вогонь”, який розкладали напередодні свят Різдва, Великодня та св. Юрія.

У четвертому розділі “Роль вогню як очисника в календарній і сімейній обрядовості, господарстві, побуті та народній медицині буковинців” розглянуто питання ритуального використання очисної функції вогню в календарних святах, сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії.

Перший підрозділ “Очисна функція вогню в календарних святах” присвячений аналізу ролі вогню як ритуального очисника в обрядах календарного циклу. Пізнавши на емпіричному рівні руйнівну силу вогню, людський індивід почав наділяти його очисними та дезинфікуючими властивостями, здатністю знищувати шкідливі елементи матеріального і духовного світу. Причому такі властивості приписувалися не лише власне вогнищу, головням, вугликам, попелу, диму, а й різним предметам, що його символізували. Ще в дохристиянський період у слов’янського населення досліджуваного регіону розкладений вогонь використовувався з метою ритуального очищення культових місць. Після запровадження християнства щоразу перед початком богослужіння в храмах Буковини здійснювали ритуальне обкаджування приміщення, що несло в собі певне очисне навантаження. Очищення за допомогою вогню житлових приміщень у ХІХ-ХХ ст. приурочувалося, як правило, до певних календарних свят. Для цього використовували живий вогонь, тліючі губки, ладан. Так само з очисною метою практикувалося палення ритуальних вогнищ та стрибання через них в Різдвяно-Йорданський та Пасхально-Троїцький періоди. Ритуальне палення сміття та сіна (“діда”) по завершенні різдвяних свят, з одного боку, було спрямоване на пробудження творчих сил природи після зимового сну, а з іншого, – на очищення осель від нечистої сили та випровадження душ померлих родичів, яких запрошували на Святу вечерю.

Певне очисне навантаження слід вбачати й у ритуальній стрільбі з вогнепальної зброї, яка здійснювалася на Водохрещє та Пасху. В австрійський період цивільні та церковні власті Буковини забороняли несанкціоновану ритуальну стрільбу. Однак ця традиція виявилася настільки стійкою, що збереглася в краї донині.

Ефективними очисниками землі, оселі, людини, тварини вважалися йорданська, стрітенська і страсна свічки, а також вогнища, які палили в Чистий четвер та на Юрія.

З очисною силою вогню пересічні носії традиції пов’язували горіння та очищення скарбів у купальську ніч.

У другому підрозділі “Використання очисних властивостей вогню в сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії” розглянуто питання застосування в сімейних обрядах, господарстві, побуті та народній медицині різних видоформ та метафоризованих символів вогняної сили з очищувальною метою. В українців Буковини очисна сила вогню широко використовувалася у весільній обрядовості (переведення молодих між розпаленими багаттями, запалення свічок при заведенні за стіл). Застосовувалися очисні властивості вогню також під час похорону. Після поховання покійника буковинці намагалися очистити житло від всього, що було пов’язане з небіжчиком і могло послужити причиною повернення його незаспокоєної душі із потойбіччя. Здатність вогню очищувати житловий та сакральний простір зумовила широке використання вогняної символіки при закладенні храмів та осель. Переконаність буковинців в тому, що за допомогою вогню та його похідних можна очистити не лише місце чи споруду, але й тварин та людей, зумовили застосування вогню та його символіки з лікувальною метою. Особливо широко вдавалися до цього методу носії езотеричних знань, знахарі та ворожки, які поєднували у лікувальній практиці видоформи вогняної сили із замовляннями.

На Буковині, як і на інших українських землях, вогонь в ролі очисника використовували й для знешкодження відьом та упирів. Із ХVIII та ХІХ століть відомо кілька таких спроб вчинити самосуд над підозрюваними у відьомстві, в яких, однак, до спалення звинувачених так і не дійшло. Сакральні очисні властивості вогню спонукали українців краю також до використання його як знешкоджувача різноманітної нечистої сили й в побуті.

У висновках узагальнено основні положення та сформульовано підсумки дослідження:

Проведений автором комплексний аналіз різних видів джерел щодо рівня збереженості та побутування реліктових форм культу вогню дає підстави стверджувати загальноукраїнську модель духовної традиційної культури населення краю.

В уявленнях буковинців про вогонь, подібно до решти населення України, народна свідомість гармонійно поєднала як об’єктивні реалії, так і створені на їх основі давні міфи, що сприяли метафоризації окремих явищ, пов’язаних з вогнем та його символами, які дійшли до нас у формі рудиментів давнішої поетично-натуралістичної релігії слов’ян. У поєднанні з християнською та нехристиянською традиціями останні творили в духовній культурі українців Буковини феномен релігійного синкретизму.

До загальноукраїнських рис світогляду населення досліджуваної території насамперед можна віднести уявлення про небесне походження вогняного полум’я, яке пов’язане із божественною природою сонця та блискавки.

Згідно з уявленнями українців Буковини, як і жителів