+3 8(066) 185-39-18
fринкових відносин суттєво змінювались й економічні функції домогосподарства. Поступово економічний прогрес об’єктивно призводив до того, що домогосподарствам було вигідніше відмовлятися (за незначними винятками) від ведення натурального виробництва.
Для них ефективнішою виявилась участь у розгалуженій системі суспільного поділу праці та її кооперуванні, ніж самозабезпечення навіть первинних потреб (в їжі, одягу, житлі), в тому числі шляхом малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві. Про це переконливо свідчить досвід економічно розвинутих країн. Наприклад, згідно з американською статистикою, 80 млн. домашніх господарств виробляють менше 4% ВНП, а споживають понад 70% його обсягу. Це дозволяє дійти висновку про те, що сім’я виступає важливим споживачем. Разом з тим вона – базова пріоритетна одиниця суспільного життя. В ній відбувається розвиток самої людини, формується її індивідуальність [13].
Сім'я як стійкий соціально-економічний інститут виникає в період розпаду родового ладу і появи приватної власності, тобто в епоху пізнього неоліту (приблизно 40-35 тис. років тому). У межах общини, яка складається з багатьох родів, у цей період поступово виокремлюються домогосподарства, що означало перетворення первісної общини на суспільну. З переходом до моногамної сім'ї відбувається відносне відособлення її у межах общини і общинна власність доповнюється особистою. Парна сім'я в той же час не займалась власним господарством, а тому не була первинною господарською ланкою суспільства. Спочатку важливішу роль відігравала жіноча праця у сфері землеробства, що відповідало періоду матріархату; відтак ефективнішою стає праця чоловіків при занятті скотарством, використанні тяглової сили у землеробстві, тому матріархат змінюється патріархатом, що означало появу патріархальної сім'ї [3, с. 253-254].
Із виготовленням мідних, бронзових і залізних знарядь праці та зміцненням територіальних зв'язків між сім'ями виникає землеробська община, з'являється приватна власність, що поєднується з суспільною, а парцелярне (індивідуальне) виробництво – з колективним. Коли зростає частка індивідуальної, приватної праці, збільшується й частки рухомого майна окремих членів общини, посилюється майнова нерівність, поступово виникають класи, а відтак, і держава.
З появою та розвитком приватної власності у рабовласницькому суспільстві сімейні відносини починають значною мірою базуватися на майнових відносинах (необхідність посагу, вступу до шлюбу з розрахунку тощо), а отже, виникають спільні потреби та інтереси, окремі економічні функції сім'ї. До таких функцій належало ведення домашнього господарства, виховання дітей, а отже, відтворення робочої сили, причому патріархальні сім'ї були, зазвичай, великими. При цьому відбувається процес закріпачення жінки, зосередження приватної власності сім'ї у руках чоловіків [3, с. 254].
Стосовно рабів, то вони нерідко були позбавлені права створювати сім'ю, а рабовласники мали багато жінок, серед яких поширеною були проституція. Основою сімейних відносин стає приватна трудова та приватно рабовласницька форми власності.
За умов феодального способу виробництва певною мірою посилюється економічна роль жінки у веденні домашнього господарства та вихованні дітей, дещо змінюються моральні засади сім'ї (чоловік етичніше ставиться до жінки-працівниці та виховательки дітей). Водночас важливою функцією сім'ї стала організація побуту [3, с. 254].
На нижчій стадії розвитку капіталізму економічна самостійність жінок іще більше посилилася, що було зумовлене розширенням сфери жіночої праці; поряд із цим масового характеру набуває праця дітей, що негативно впливає на вартість робочої сили чоловіків та її ціну. Оплата праці та робочої сили жінок мала дискримінаційний характер.
Вивчення домогосподарств в радянський період проходило в межах критики «буржуазних» концепцій середнього класу. Застосування політико-економічного аналізу до вивчення домогосподарств більшою мірою обмежувалося вивченням дрібної буржуазії як соціально-економічної форми дрібнотоварного укладу економіки, що в сучасних умовах є недостатнім [11, с. 55].
Водночас, певні зрушення в останні три-чотири десятиліття у багатьох розвинених країнах світу відбуваються у сім'ях високооплачуваних найманих працівників. Вони пов'язані зі зростанням вартості та ціни робочої сили, впровадженням новітніх форм заробітної плати (зокрема участі у прибутках) тощо.
Інтерес до вивчення домогосподарств в Україні спостерігається лише в останні 10-15 років, але більшість досліджень має соціологічну спрямованість [11, с. 54].
Отже, протягом еволюції домогосподарство зазнавало суттєвих змін. Значення домогосподарства також істотно змінювалося та активно зростало. І зараз домогосподарство займає одне з важливих місць в економіці країни.
3. Перспективи розвитку домогосподарств в Україні
Економічні можливості більшості домогосподарств обмежені. Вони володіють відносно невеликим капіталом і, відповідно, одержують малі доходи й не мають можливості впливати на рівень цін. Рівень задоволення їхніх потреб залежить від рівня доходу, цін і кількості членів сім'ї.
Проте в Україні на домогосподарство покладається дедалі більше функцій, більшість з яких перекладається з держави через неспроможність виконання їх у зв’язку з недостатньою економічною міццю. Тому основний економічний тягар перекладається на домогосподарства, що визначає важливість їх місця та ролі в економічному житті держави [9, с. 51].
Для того щоб розглянути перспективи розвитку домогосподарств в Україні, проаналізуємо соціально-демографічний і економічний стан домогосподарств за 2010-2012рр.
З метою дослідження соціально-демографічних характеристик домогосподарств Держкомстатом у листопаді 2011р. було проведене опитування домогосподарств, які у 2012р. брали участь у вибірковому обстеженні умов їхнього життя [16].
За отриманими результатами кількість домогосподарств України у 2012р. складає 16984, 1 тис. (у 2011р. – 17023 тис.). У міських поселеннях проживають 69, 3% домогосподарств, з них у великих містах (з чисельністю населення 100 тисяч осіб і більше) – 43, 4%, у