Роль збуджуючих амінокислот і опіатних механізмів у розвитку резистентних форм епілептичного синдрому (експериментальне дослідження)

7. Ефекти дії DAMGО і NMDA. Амплітуда популяційного спайку тварин у віддаленому періоді пікротоксин-викликаного кіндлінгу становила 2, 6±0, 2 мВ і не відрізнялася істотно від такої у щурів групи контролю (інтактні тварини)  (P>0, 05). Розрахунковий коефіцієнт Q не змінювався в умовах введення в інкубаційне середовище DАМGО (300 нМ), хоча відзначалася тенденція до його збільшення в зрізах гіпокампа щурів з віддаленим кіндлінгом. Деяке зростання досліджуваного показника також мало місце у кіндлінгових щурів при додаванні в середовище NMDA (1, 0 мкМ)  (P>0, 05). Введення в інкубаційне середовище NMDA (1, 0 мкМ) на фоні завчасного введення DAMGО (300 нМ) супроводжувалося збільшенням досліджуваного показника, який протягом усього періоду спостереження перевищував відповідний показник у групах тварин з роздільним застосуванням препаратів (P<0, 05).

8. Ефективність сумісного застосування налоксону з антиепілептичними препаратами – діазепамом і вальпроатом натрію у віддаленому періоді кіндлінгу. Проведені дослідження показали, що налоксон був менш ефективним відносно каїнат-викликаних судорог у щурів з фармакологічним кіндлінгом – його ED50 у даних умовах була в 2, 1 разу вищою від такого показника у щурів з ЕС-кіндлінгом. Аналогічна закономірність спостерігалася стосовно діазепаму та вальпроату натрію.

Перерахунок дози ED50 налоксону на моделі каїнат-викликаних судорог (0, 6 мкг, в/шл) у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу показав її значне зниження в умовах сумісного введення різних доз діазепаму. Так, на фоні застосування дози діазепаму, що дорівнювала 80% від його ED50 знов розрахована доза ED50 налоксону була меншою за ED50 налоксону, визначену окремо, більше ніж у 30 разів і становила 0, 005 мг/кг.

Перерахунок дози ED50 налоксону у щурів з фармакологічним кіндлінгом у віддаленому періоді його розвитку показав її значне зниження в умовах сумісного введення різних доз діазепаму. Так, на фоні застосування дози діиазепаму, що дорівнювала 20% від його ED50, знов розрахована доза ED50 налоксону була меншою за ED50 налоксону, визначену окремо, в 2 рази, а сумісно з дозою діазепаму, яка дорівнювала 60% від ED50, знов розрахована доза ED50 налоксону була меншою за ED50 налоксону, визначеної окремо, в 19 разів і становила 0, 02 мг/кг.

Доза ED50 налоксону за умови сумісного введення різних доз вальпроату натрію була меншою за ED50 налоксону, визначену окремо, на 59, 0% у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу і на 58, 6% – при пікротоксин-викликаному кіндлінзі.

 

 

У дисертації наведено узагальнення і нове вирішення проблеми вивчення механізмів взаємодії ендогенної опіатної системи й активності агоністів рецепторів збуджуючих амінокислот, які зумовлюють різні аспекти виникнення та розвитку резистентних форм епілепсії. Отримані результати свідчать, що у віддаленому періоді кіндлінгу підвищена чутливість до дії агоністів рецепторів збуджуючих амінокислот водночас пов’язана з підвищенням чутливості до епілептогенної дії агоністів -опіатних рецепторів (DAMGО), що є важливою ланкою патогенезу резистентних форм експериментального епілептичного синдрому.

1. Віддалений період ЕС-кіндлінгу є моделлю резистентної форми епілепсії, що характеризується підсиленням виразності просудорожних ефектів, які спостерігаються при стимуляції -опіатних рецепторів, і зниженням виразності протисудорожних ефектів, які спостерігаються при стимуляції - і -опіатних рецепторів. При цьому характерним є розвиток феномену підвищення судорожної готовності до дії агоністів рецепторів збуджуючих амінокислот, підсилення виразності якого відзначається при стимуляції -опіатних рецепторів, послаблення – під впливом стимуляції - і -опіатних рецепторів. Виразність просудорожних ефектів активації -опіатних рецепторів у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу в порівняльному аспекті перевищує виразність протисудорожних ефектів активації - і -опіатних рецепторів.

2. Підсилення просудорожної дії агоністів збуджуючих амінокислот відзначається при внутрішньошлуночковому та внутрішньомозковому введенні агоністу -опіатних рецепторів DАМGО, при аплікації КК і NMDA на лобові відділи кори головного мозку, а також при їхніх внутрішньомозкових уведеннях. Це свідчить про залучення структур старої та нової кори, ретикулярної частини чорної речовини до реалізації зазначеного ефекту.

3. Під впливом DАМGО у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу відзначається зміна спектральної характеристики ЕЕГ у щурів у вигляді підсилення потужності хвиль - і -діапазонів (у 2, 2 і 2, 1 разу відповідно), що свідчить про активацію синхронізації ЕЕГ під впливом стимуляції -опіатних рецепторів у новій корі та лімбічній системі.

4. В основі розвитку судорожних феноменів віддаленого періоду ЕС-амігдалярного і пікротоксин-викликаного кіндлінгу лежать синаптичні зміни в сомі пірамідних нейронів гіпокампа, що проявляється підвищенням чутливості опіатних рецепторів до судорожної дії агоністів -опіатних рецепторів, порушенням балансу ГАМК-зумовленого гальмування і збудження, що опосередковується системою збуджуючих амінокислот.

5. Блокування за допомогою налоксону (у діапазоні доз від 0, 05 мг/кг до 1, 0 мг/кг) -опіатних рецепторів у віддаленому періоді ЕС і пікротоксин-викликаного кіндлінгу доза-залежно знижує інтенсивність розвитку каїнат-викликаних судорог, що проявляється зниженням тяжкості судорог на 55%.

6. В умовах застосування налоксону відзначається потенціювання протисудорожної дії діазепаму, сумація протисудорожної дії вальпроату натрію відносно каїнат-викликаних судорог у віддаленому періоді ЕС і пікротоксин-викликаного кіндлінгу.

7. Посилення епілептогенної активності агоністів рецепторів збуджуючих амінокислот, що відзначається впродовж віддаленого періоду ЕС і пікротоксин-викликаного кіндлінгу при стимуляції -опіатних рецепторів і здійснюється за участю нейрональних утворень гіпокампа, – є важливою ланкою патогенезу фармакологічної резистентності епілептичного синдрому.

 

 

1. Особливості електричної активності пірамідних нейронів гіпокампа in vitro за умов хронічної