Романтичні засади української драматургії 20-x років ХХ століття (І. Дніпровський, Я. Мамонтов, М. Куліш)

Наукова новизна дослідження полягає у розв’язанні проблеми сутності романтичних засад української драматургії 20-х років XX століття:

- здійснено спробу інтерпретувати українську п’єсу 20-х років ХХ століття у романтичному контексті. Створено концепцію, що узагальнює творчий спадок драматургів Розстріляного Відродження і розвиває вчення про синкретичність стилю аналізованого періоду, відзначаючи наявність у ньому сильного романтичного струменя;

- уперше окреслено варіанти моделей онтологічного спектру української драматургії означеного періоду і встановлено, що вони трансформуються у руслі романтичної колізії зародження ідеалу – сумніви в ньому – крах ідеалу. Розкрито процес формування ідеальної романтичної моделі буття в українській драматургії 20-х років ХХ століття і стверджується, що вона нерозривно пов’язана з національною та особистісною самоідентифікацією;

- у роботі вперше простежено, що драма Миколи Куліша позначена своєрідною театралізацією буття: оповідь у ній розгортається за схемою “п'єса у п'єсі”;

- комплексно розглянуто парадигму художньої антиномії пророк – антипророк у драматургії 20-х років, що дозволяє стверджувати: на власне українському ґрунті означена антиномія мала своєрідне втілення, а герой “пророчої” п'єси, як правило, був носієм “антипророчої” функції;

- проаналізовано аспекти проблеми роздвоєння свідомості особистості і розкрито функціонування образу романтичного героя – “двійника” в українській драматургії 20-х років ХХ століття; простежено еволюцію цього образу;

- відзначено наявність романтичного синтезу мистецтв у знаково-символістській сфері драми 20-х.

Об’єктом дослідження кандидатської дисертації є творчість М. Куліша (п’єси “97”, “Прощай, село”, “Комуна в степах”, “Отак загинув Гуска”, “Зона”, “Закут”, “Патетична соната”, “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”, “Маклена Ґраса”, “Вічний бунт”), І. Дніпровського (“Любов і дим”, “Яблуневий полон”), Я. Мамонтова (“До третіх півнів”, “Його власність”, “Рожеве павутиння”, “Своя людина”, “Ave Maria”, “Dies irae”), а також Д. Бедзика (“Крик землі”, “Хто кого? ”), І. Микитенка (“Диктатура”), М. Ірчана (“Підземна Галичина”, “Родина щіткарів”), О. Пильча (“Кохайтеся, чорновусі, та не з московками”).

Предмет дослідження – романтичні засади, які органічно простежуються в українській п’єсі 20-х років ХХ століття на будь-якому рівні її прочитання: сюжетному, знаково-символістському, контекстуальному.

Наукове значення роботи. Матеріали і висновки дослідження висвітлюють проблему романтичних засад української драматургії 20 х років ХХ століття і стимулюють подальше осмислення її стильової своєрідності. Оцінка п’єси 20-х у романтичному контексті розширить спектр її трактування і суттєво збільшить можливості всебічного аналізу.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані для підготовки занять у вищій школі, у проведенні уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх і спеціальних закладах, при написанні курсових, дипломних робіт та інших наукових досліджень, пов’язаних із новітнім прочитанням драматургії аналізованого періоду в контексті загальноєвропейського літературного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, результати наукового дослідження та висновки пропонувалися для ознайомлення на засіданнях кафедр історії української літератури і шевченкознавства та української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науково-теоретичній конференції молодих учених при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (Київ, 1999) ; науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000, 2001) ; наукових конференціях з нагоди 185, 186 і 187-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка (Київ, 1999, 2000, 2001) ; ІХ і Х Міжнародних конференціях “Мова і культура” (Київ, 2000, 2001) ; Міжнародній науковій конференції “Русская литература накануне третьего тысячелетия: Итоги развития и проблемы изучения” (Київ, 2000) ; науковій конференції “Дискурс сучасної української романістики. Поетика жанру” (Київ, 1999) ; а також опубліковані в наукових збірниках і часописах.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у чотирьох опублікованих працях автора, три з яких розміщено у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і бібліографії. Загальний обсяг роботи – 187 сторінок (169 – основного тексту). Список використаних літературознавчих та критичних праць містить 185 найменувань; перелік художніх текстів – 29 позицій.

 

Вступ. Обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її вивчення, з’ясовується мета і основні завдання дослідження, визначається предмет, методи дослідження, окреслено його теоретико-методологічну основу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подається інформація про апробацію роботи та публікацію результатів наукового пошуку.

Розділ І – “Стильовий феномен української драматургії 20 х років ХХ століття”. Розглянуто загальні риси драматичного процесу 20-х років і його трактування дослідниками на різних етапах побутування української літературно-критичної думки ХХ століття. Зазначається, що хоча осмислення української драматичної “продукції” 20-х років ХХ століття відбувалося кількома етапами, проте воно не вичерпало всього багатства інтерпретацій, адже на новому історичному етапі літературний твір прочитується по-новому, з урахуванням досвіду минулого, із зазначенням складного спектру проекцій на сучасну добу, здатну актуалізувати у літературознавстві певні акценти.

Незважаючи на амбівалентність, наявну в оцінках дослідників категорій стилю, напряму, в усьому драматургічному масиві 20-х років ХХ століття літературознавство відзначає наявність яскравих романтичних традицій, що оприявнюються на всіх рівнях літературного тексту: колізії, поетики, естетики. У п’єсах драматургів зазначеного періоду, навіть тоді, коли митці, на перший погляд, мало співвідносні за характером своєї творчості, простежується один наскрізний струмінь