Розгляд колективних трудових спорів (конфліктів) примірними органами

 

Вступ

1. Поняття, сторони та момент виникнення колективного трудового спору

1.1 Правова база для вирішення колективних трудових спорів

1.2 Поняття і сторони колективного трудового спору

1.3 Момент виникнення колективного трудового спору

2. Порядок розгляду i вирішення колективного трудового спору примирною комiсiєю i трудовим арбітражем

2.1 Вирішення колективного трудового спору примирною комiсiєю

2.2 Порядок розгляду колективного трудового спору трудовим арбітражем

3. Участь Національної служби посередництва i примирення у вирішенні колективного трудового спору

Висновки

Практичні завдання

Список використаної літератури та посилань

 

 

Трудове право України як провідна галузь єдиної системи національного права України має за мету регулювання трудових відносин працівників (робітників і службовців), котрі працюють на підприємстві, в установі, організації, а також у фізичної особи на підставі трудового договору.

Сучасний період розвитку трудового права України характеризується динамізмом, який обумовлений переходом до ринкової економіки, прийняттям Конституції України, де вперше наголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, в якій визначається і діє принцип верховенства права (статті 1 і 7 Конституції України).

Поглиблення в останні роки кризових явищ в нашій країні зумовило погіршення соціально-економічного становища більшості її населення і негативно вплинуло на відносини між роботодавцями, державою та найманими працівниками. Всі ці явища, в свою чергу, зумовили збільшення кількості колективних трудових спорів (конфліктів), що виникають як на виробничому, так і на галузевому рівнях. У процесі трудової діяльності між суб’єктами трудових відносин виникають розбіжності, які можуть перерости у спори. Вони можуть виникати як між працівником та роботодавцем, так і між колективом найманих працівників та роботодавцем чи роботодавцями. Колективні трудові спори е менш поширеним видом трудових спорів. На відміну від індивідуальних, колективні трудові спори мають законодавче закріплення їх поняття у Законі України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ” від 3 березня 1998 р. Важливе значення набуває не стільки вирішення колективних трудових спорів, стільки не допущення цих спорів, чому сприяє чітке дотримання трудового законодавства сторонами трудових відносин. Мета курсової роботи показати розгляд колективних трудових спорів в системі трудового правоврегулювання України. Завдання курсової роботи: розкрити поняття та сторони колективного трудового спору, виявити момент його виникнення, показати роль примирної комісії і трудового арбітражу, вказати місце Національної служби посередництва і примирення в системі запобігання виникнення колективного трудового спору, їх прогнозування та сприяння своєчасного їх вирішення. Об’єктом дослідження є колективні трудові спори. Предметом дослідження курсової роботи – є поняття і сторони колективного трудового спору, момент його виникнення, повноваження примирних комісій, трудових арбітражем та Національної служби посередництва і примирення. Для дослідження поставленої мети автор використовує цілий аспект загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Серед загальнонаукових особливе місце відводиться аналізу і синтезу – аналізуються і узагальнюються, зводяться в єдине данні, робляться логічні висновки. При написанні курсової роботи використано максимально законодавчу базу з питань врегулювання колективних трудових спорів, наукова література, монографії, статті та публікації. Структуру курсової роботи складають вступ, три питання, висновки, практичні завдання, список використаної літератури.

 

 

 

Правовою базою для вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) є низка законів України, укази Президента України та нормативні акти Національної служби посередництва і примирення.

Основою ж усієї законодавчої бази України є Конституція України, якою гарантуються основні права та свободи людини. Зокрема, в статті 3 говориться, що „права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави ”. Стаття 36 проголошує право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Дуже важливою є стаття 44, яка визначає, що „ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Заборона страйку можлива лише на підставі закону ”.

Стаття 64 гарантує, що „конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ”. Порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) регулюється, як уже зазначалося, відповідним Законом України від 3 березня 1998 року. Цей Закон встановлює основні правові та організаційні засади вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) – КТС і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі їх врегулювання на принципах соціального партнерства. Закон має широку сферу дії – його норми поширюються на всіх найманих працівників, їх представницькі органи та на власників підприємств (установ, організацій) незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також на їх організації.

 

 

Законом визначено, що КТС – це розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці га виробничого побуту; б) укладання або зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання законодавства про працю. У галузевій літературі трудові спори розглядаються як розбіжності