+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
між працівниками та роботодавцем[25, с. 516]. Таке визначення видається небезспірним. Адже наявність розбіжностей між суб’єктами трудових правовідносин не завжди має наслідком виникнення трудового спору. Вони можуть бути між указаними суб’єктами і не спричиняти виникнення трудового спору. Думаю, що визначення колективного трудового спору, яке міститься в законі, потребує уточнення. Як вже зазначалося, трудовий спір виникає тоді, коли розбіжності, які виникли між суб’єктами трудових правовідносин, ними не врегульовані. А тому більш правильним є визначення колективного трудового спору як неурегульованих розбіжностей між працівниками та роботодавцем чи роботодавцями з приводу встановлення чи зміни умов праці, укладення, зміни чи виконання колективних договорів чи угод. Сторонами вказаного спору можуть бути колектив найманих працівників (або окремі категорії таких працівників), профспілки (чи їх об’єднання) з одного боку та роботодавець (чи об’єднання роботодавців) або їхні представники – з іншого. Закон не однаково визначає сторони колективного трудового спору залежно від рівня спору. На виробничому рівні сторонами колективного спору можуть бути:
- наймані працівники підприємства та роботодавець або його представник;
- наймані працівники структурного підрозділу підприємства та роботодавець або його представник;
- окремі категорії найманих працівників підприємства та роботодавець або його представник;
- профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація, визначена колективним договором, та роботодавець чи його представник при укладенні колективного договору.
На територіальному рівні сторонами колективного трудового спору можуть бути:
- наймані працівники підприємств однієї або декількох галузей однієї адміністративно-територіальної одиниці, визначеної адміністративно-територіальним поділом України, та роботодавці чи їхні представники, або їх об’єднання;
- профспілки чи їх територіальні об’єднання та роботодавці, їх об’єднання чи їхні представники.
На галузевому рівні сторонами колективного трудового спору можуть виступати:
наймані працівники підприємств однієї галузі однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць та профспілки, їх об’єднання або інші органи, уповноважені найманими працівниками, та роботодавці чи їхні представники, або їх об’єднання.
Сторонами колективного трудового спору на національному рівні є:
- наймані працівники підприємств однієї або декількох галузей більшості регіонів України та роботодавці чи їхні представники, або їх об’єднання;
- профспілки, або їх об’єднання чи інші органи, уповноважені найманими працівниками однієї або декількох галузей більшості регіонів України, та роботодавці чи їхні представники, або їх об’єднання;
Наймані працівники як сторона колективного трудового спору можуть брати участь у його вирішенні самостійно, або ж їхні інтереси представляють профспілки чи інші організації. Стороною колективного трудового спору є колектив, а відтак наймані працівники реалізують своє право на вирішення колективного спору шляхом об’єднання. Разом з тим, закон не використовує термін трудовий колектив. Відповідно до положень цього закону вимоги найманих працівників можуть формуватися на загальних зборах або конференції. Формування представницького органу, оголошення страйку, формування органу, який буде здійснювати керівництво страйком, реалізуються аналогічно (як повноваження трудового колективу на загальних зборах або конференції), таким чином, можна зробити висновок, що стороною колективного трудового спору є трудовий колектив найманих працівників або його частина.
Стороною колективного трудового спору може бути також і профспілка. У випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілковий чи інший орган, виникає питання: чиї інтереси у спорі представляє профспілка? При вирішенні цього запитання в Законі простежується деяка суперечність.
Відповідно до чинного законодавства профспілка представляє і захищає права і законні інтереси своїх членів. Це випливає зі ст. 43-1 КЗпП України та зі ст. 2 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”[5]. Названа стаття вказує мету створення професійних спілок – представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів її членів.
Разом з тим Закони „Про колективні договори і угоди ” і „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ” затверджують, що при укладенні колективного договору та при вирішенні колективного трудового спору профспілковий орган представляє інтереси всього колективу найманих працівників (а не тільки членів профспілки), якщо він уповноважений на таке представництво загальними зборами чи конференцією трудового колективу.
Другою стороною в колективному трудовому спорі є роботодавець, об’єднання роботодавців чи їх представники. Тут також є чимало неврегульованих питань. Так, Закон не врегулював, чи може державний орган виступати стороною колективного трудового спору. Якщо власником є держава, то її інтереси у колективному трудовому спорі представляє відповідний орган, якому доручено управління відповідними державними підприємствами [20, с. 264]. Сторонами угод, які укладаються на різних рівнях, виступають відповідні органи державного управління. Так, стороною Генеральної угоди виступає Кабінет Міністрів України, стороною галузевої угоди може виступати відповідний галузевий орган державного управління, а стороною регіональної угоди – відповідна місцева державна адміністрація. Якщо колективний трудовий спір виник з приводу невиконання вказаних угод, то стороною у цьому випадку буде відповідний державний орган. У науковій літературі висловлювався й інший погляд[29, с. 307]. Відповідно до Закону України „Про організації роботодавців ” від 24 травня 2001 р. під роботодавцем розуміють власника підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважений ним орган чи фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю[7].
Закон не встановлює обмежень щодо представництва найманих працівників чи роботодавців при вирішенні колективного трудового спору. На мою думку, в цьому питанні необхідно керуватися нормами ст. 6 Закону