Розвиток фізичних якостей велосипедистів 15-16 річного віку до гонок на треку (на прикладі гонки переслідування)

 

 

Види координаційних здібностей: 

• здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів; 
• здатність зберігати стійку рівновагу; 
• здатність відчувати і засвоювати ритм; 
• здатність довільно розслабляти м'язи; 
• здатність узгоджувати рухи в руховій дії. 

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші — допоміжну. 

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі — здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі,також вражаючими здібностями володіють баскетболісти і боксери:вони регулюють силу кидка чи удару,оцінюючи дистанцію та час.

 

 

Cпритність— це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась. 

Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності. 

Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити: 

• здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання; формувати план і спосіб виконання рухів; 
• рухову пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії;
• ефективну внутрішньо- і міжм'язову координацію, яка дозволить успішно управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів; 
• адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату. 

 

 

 

Рівновага — це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї. 

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо. 

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно 

відповідати відновлююче зусилля учня шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування. 

Для вдосконалення рівноваги слід ставити учнів в такі умови, при яких є ризик її втрати. Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є зменшення площі опори та збільшення її висоти.

 

 

 

Відчуття ритму — це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів. 

Особливе значення відчуття ритму має при засвоєнні і виконанні рухових дій, що відзначаються складною і завчасно детермінованою структурою діяльності (спортивні види гімнастики, легкоатлетичні метання і стрибки тощо). Саме у цих видах фізичних вправ найдрібніші відхилення від заданого ритму рухів, що виражаються у зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м'язів, суттєво впливають на якість їх виконання. 

 

 

 

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси

Цей напрямок в методиці силової підготовки в літературі ще називають методом повторних зусиль. Він полягає у такій організації тренувального процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у м’язах, продукти розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з наступною компенсацією міозину і відповідним зростанням м’язової маси.

Позитивними сторонами цього шляху збільшення м’язової сили є також:

• можливість контролювати техніку виконання рухових дій;
• зниження небезпеки одержати травму;
• можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на здоров’ї учнів.

В процесі силової підготовки учніввикористовують інтервальнийта комбінований методи. При цьому величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний ученьміг долати його протягом 25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м’язової маси.

Велике значення для розвитку м’язової масимає темп виконання вправ. 

Найвищого тренувального ефекту можна досягнути при виконанні долаючої фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої- за 2,0-3,0 с. при такому темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень в одному підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів.

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими особами – до 5-6 на одну групу м’язів.

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки, яка складається на 4-6 тижнів і після досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або за принципом комплексного розвитку різних м’язових груп, або