Розвиток фізичних якостей велосипедистів 15-16 річного віку до гонок на треку (на прикладі гонки переслідування)

Принципово важливою вимогою до силових здібностей велосипедистів є уміння проявляти силові якості в спеціально-підготовчих і змагальних вправах на велосипеді.

 

 

 

Силова підготовка як складова частина фізичної підготовки у свою чергу ділиться на загальну, допоміжну і спеціальну. Для велосипедистів загальна силова підготовка є базою, на основі якої може здійснюватися спеціальна силова підготовка, і носить, головним чином, допоміжний характер.

Засобами загальної силової підготовки є різноманітні рухові дії, що застосовуються із обтяженням. До них слід віднести ізокінетичні тренажери, заняття із застосуванням штанги, еспандерів. До допоміжних засобів відносяться і засоби загальної фізичної підготовки, вживані для розвитку основних робочих груп м'язів, сюди ж відносять широкий арсенал засобів рухових дій з інших видів спорту (лижний спорт, ковзанярський і ін.).Застосовується ще біг з обтяженням,присідання з штангою, жим штанги ногами з положення лежачи на спині. Максимальну силу розвивають в основному в рамках інтервального рівномірного методу, безперервно (з постійними інтервалами відпочинку) або серіями.

Максимальна сила може розвиватися в двох режимах діяльності м'язів: 1) динамічному, 2) статичному. У велосипедному спорті використовується переважно динамічний режим роботи.

До спеціальних засобів підвищення максимальної сили спортсменів відносяться: прискорення або їзда в гору з крутизною підйому більше 12 % (всі вправи виконуються з урахуванням вищеперелічених вимог); старт з місця на передавальному відношенні більше 48 : 14; прискорення з тихого ходу на передавальному відношенні більше 52 : 15. Взимку подібні вправи можна моделювати на інерційному трьохроликовому велотренажері.

Швидкісно-силові здібності складаються з силового і швидкісного компонентів. Розвиток цих здібностей забезпечується динамічним режимом роботи м'язів, що виконується переважно в долаючому режимі роботи. Для підвищення швидкісно-силових здібностей найбільш ефективні ті допоміжні засоби, при яких обтяженням є власна маса спортсмена: біг на короткі дистанції (30-60 м), різного роду естафети, прискорення на підйомі невеликої крутизни,що виконуються в швидкому темпі і так далі

Спеціальні засоби підвищення швидкісно-силових здібностей включають: прискорення або їзду в гору з крутизною підйому 5-7 %; прискорення з ходу на передачі більше 51 : 15 в межах 10-20 секунд.

Важливим положенням методики власне силової і швидкісно-силової підготовки велосипедистів є те, що кожній вправі повинні передувати пасивне або активне розтягання основних груп м'язів, їх повне розслаблення. Тому сильні велосипедисти-спринтери перед кожним заїздом виконують вправи на максимальне розтягання м'язів ніг, рук і тулуба.

Періоди відпочинку повинні забезпечувати повне або майже повне відновлення ЧСС.

 

 

 

Розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Під загальною витривалістю розуміють здібність велосипедиста до виконання роботи невисокої інтенсивності протягом тривалого часу без зниження її ефективності. Загальна витривалість є сукупністю функціональних властивостей організму спортсмена, складових основу проявів витривалості в різноманітних видах діяльності. Загальна витривалість - це не тільки властивість організму, пов'язана з активізацією аеробного механізму енергозабезпечення, вона є сукупністю декількох чинників різних видів витривалості. Під спеціальною витривалістю розуміють здатність спортсмена протистояти стомленню в умовах специфічних тренувальних і змагань навантажень при максимальній мобілізації функціональних можливостей організму, необхідній для досягнення високих спортивних результатів у вибраному виді діяльності змагання [5].

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в різних видах гонок, істотно відрізняється між собою. Так, спеціальна витривалість гонщика, що спеціалізується в гонці на 1000 м з місця, принципово відрізняється від спеціальної витривалості шосейника, перш за все, проміжком часу, необхідним для проходження дистанції.

Спеціальна витривалість - багатокомпонентна фізична якість, яка може грунтуватися на різних фізіологічних і психічних процесах. Але незалежно від особливостей спеціальної витривалості, характерних для певних дисциплін велосипедного спорту, рівень її визначається такими чинниками: потужністю і ємкістю енергозабезпечення; економічністю роботи і ефективністю використання функціонального потенціалу; специфічністю пристосованих реакцій; досконалістю рухових навиків і вегетативних реакцій; рівнем спеціалізованих сприйнять; тактичним розподілом сил на дистанції; психічною стійкістю.

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в індивідуальній і командній гонках переслідування на 3 км., визначається:відсотком без кисневих процесів. При цій роботі спостерігаються граничні значення кисневого боргу (до 20 л і більш), збільшення лактату в крові (20 ммоль і більш), що утрудняє виконання спортсменом роботи. Психологічно спеціальна витривалість цього типу характеризується здатністю долати неприємні відчуття і емоції, викликані різкою зміною гомеостазу по ходу роботи.

 

Засоби і методика розвитку витривалості

 

Розвиток загальної витривалості. Цей вид витривалості переважно визначається аеробними механізмами енергозабезпечення. Вона забезпечує виконання великих об'ємів роботи, характерних для сучасного спорту, і створює передумови для успішного вдосконалення в конкретному виді гонок. Загальна витривалість визначається тими ж механізмами, що і ефективність діяльності змагання на довгих дистанціях, тому її значення в таких видах гонок достатнє велике. У велосипедних гонках на коротких і середніх дистанціях загальна витривалість лише побічно впливає на спортивні результати, забезпечуючи можливість підвищення інтенсивності тренувального процесу і сприятливе протікання відновних процесів в тренувальних заняттях і в змаганнях.

Розвиток спеціальної витривалості. Розвиток спеціальної витривалості забезпечується за допомогою різновидів дистанційного і інтервального методів; широко застосовується метод змагання. Дистанцію відрізків вибирають так, щоб спортсмен міг подолати їх з швидкістю, близькою до змагання.

Окрім цілісного розвитку спеціальної витривалості прийнято удосконалювати окремі її компоненти. Насамперед необхідно виділити підвищення можливостей систем енергетичного забезпечення роботи. Аеробні можливості спортсмена можна істотно підвищити в результаті тренування, що залежить від великої кількості чинників. Одночасно з цим збільшуються можливості механізмів перетворення енергії в процесі тренування, які визначаються функціональним станом різних систем організму і, насамперед, дихальною, серцево-судинною і ферментативною системою крові. Для підвищення аеробних можливостей застосовують як дистанційний, так і інтервальний методи, які можуть використовуватися в умовах рівномірної і змінної роботи.

З підвищенням рівня підготовленості передбачається зменшення часу на відпочинок між вправами або збільшення довжини відрізань із збереженням інтервалу відпочинку.

 

 

У навчанні і тренуванні спортсмен тренується, набуває нові навички, а тренуючись закріплює майбутні навички, вдосконалює майстерність в умовах що постійно змінюються.

Тренувальний процес є багатогранним комплексом елементів систем підготовки спортсменів. Основною метою є досягнення результату на змаганнях, який залежить від взаємодії тренера зі спортсменом, від використання проходження дистанції.

Завданням етапу було покращення фізичних якостей спортсмена. Удосконалити техніку проходження дистанції. Тренувальні заняття проводяться 7-10 разів на тиждень. Тренуванняохоплюють 9-12 год. на тиждень. 

Засоби спортивної підготовки – це фізичні вправи які безпосередньоабо побічно впливають на удосконалення майстерності велосипедистів. Ми розглянули чотири групи: загально-підготовчі; допоміжні; спеціально-підготовчі; змагальні. 

За класифікація проходження дистанції заЮ.К. Дравніком (1981 рік) розрізняють 4 етапи: 

1. відносне рівномірне проходження дистанції;
2. проходження 1-ої частини дистанції, швидше ніждругої; 
3. проходження 2-ої частини дистанції, швидше ніж першої;
4. проходження дистанції з різко переміною швидкістю; По всіх результатах найбільш ефективнішим визначили перший етап, при хорошому фізичному станіспортсмена.

 

1. Архипов Е.М., Бахвалова В.А., Власова Н.Н., Гуральник Р.Я., Красников А.А., Людмирский Л.М., Минаков С.М., Седов А.В., Шелешнев Л.Н. Велосипедный спорт. – М.: “Физкультура и спорт”, 1967. – 400 с
2. АстрандП.О. Чинники, які обумовлюють витривалість спортсмена /АстрандП.О.– До. Наука в олімпійському спорті -№1.1994. – З. 43-47.
3. Бахвалов В.А. Роль тренера в організації виступу велосипедистів в змаганнях по треку. Велосипедний спорт. - М.; ФІС., 1977г.
4. Булатова М.М. Спортсмен вpазличнихклимато-геогpафических і погодні умови / Булатова М.М., Платонов В.М. – До.: Олімпійськалитеpатуpа, 1996, - З. 173-177.
5. Верхошанский Ю.В.Принципи організації тренування спортсменів класу в річному циклі /Веpхошанский Ю.В. - М.: Фізкультура і спорт, 1991.- Теорія і практика фізичної культури № 2. – З. 24-31.
6. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. — М.: "ФиС", 1970. — 200 с.
7. Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной силовой подготовки в спорте / Изд. 2-е, перераб. й доп. — М.: "ФиС", 1977. — 215с.
8. Волков Л. В. Теорія спортивного відбору: здібності, обдарованість, талант / Волков Л. В. – До.:ВЕЖА, 1997. – З. 117-128.
9. Виру А.А. Біологічні аспекти управління тренуванням /Виру А.,Виру М., Коновалов Р.,Эепик А. // Сучасний олімпійський спорт – До.: Олімпійська література, 1993. – З. 12-24.
10. Ердаков С.В. Підготовка велосипедистів-переслідувачів довідповідальних змагань. Ежегоднік 1990г. Велосипедний спорт-М.; ФиС., 1990р. 
11. А.И. Головачев, Ю.Г. Крылатых. Анализ тактики в индивидуальной гонке преследования на 3 кмВелосипедный спорт- Ежегодник- М: “ФиС”, 1984. – 41-46с.
12. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.
13. Ніжегородцев А.Д. Дослідження ефективності різних видів змагань у зв'язку з вихованням спеціальної витривалості велосипедиста (на прикладі гонки переслідування на 4 км). Автореферат-м., 2002
14. Ніжегородцев А.Д. Дослідження спеціальної витривалості при різних поєднаннях об'ємно-інтенсивною Навантаження-м., ФІС., 2001
15. Крилатих Ю.Г. Підготовка юних велосипедистів /Крилатих Ю.Г., МінаковС.М. - М.:ФиС, 1992. - 201 з.
16. Крилатих Ю.Г. Техніка гонщиків-переслідувачів. Щорічник-м., ФІС., 2004
17. Матвєєв Л. П. Основи загальноїтеоpииспоpта і системи підготовкиспоpтсменов / Матвєєв Л. П.– До.:Олімпійськалітеpатуpа, 1999. – З. 313-317.
18. Міщенка В.С. Оцінка функціональної підготовленостіквалифициpованнихспоpтсменов виходячи з облікустpуктуpиаеpобнойпpоизводительности / Міщенка В.С., Булатова М.М. Наука в Олімпійськомуспоpте. – 1994. – №1. – З. 63-72.
19. Осадчий В.П., Поліщук Д.А. Система педагогічного контролю за розвитком спеціальних фізичних якостей велосипедистів Велосипедний спорт-М., ФиС., 1980р. 
20. Пензулаева Л.И. Физкультурные занятия с детьми: Пособие для учителя школы. - М.: Просвещение, 1998. - 143 с.: ил.
21. Платонов В.Н. Загальна теорія та методика підготовки спортсменів в олімпійському Спорті., Олімпійська література, 2006
22. Платонов В.Н. організаційно-методичні проблеми підготовки велосипедистів Щорічник-м., ФІС., 1983г.
23. Платонов В.Н. Підготовка квалифицированых спортсменів - М., ФІС., 2003
24. Поліщук Д.А. Велосипедний спорт. Учбовий посібник., Віща школа 1998г.
25. Поліщук Д.А. Велосипедний Спорт., Олимпийская література, 1997г.
26. Поліщук Д.А. Дороги вдосконалення методики підготовки змагання велосипедистів високої кваліфікації. Велосипедний Спорт-м., ФиС., 1976г.
27. Пруднікова М.С.Теорія й методикаобраного виду спорту (>велосипедний спорт) / М.Пруднікова, У.Мулик. //Методичнийпосібник -Харків: 2006. -100с.
28. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007.