Шляхи гуманізації системи державного управління в Україні

Однією з причин нинішнього кризового стану науки в Україні є недостатнє фінансування. Це стосується, насамперед, академічної науки, завданням якої є проведення фундаментальних досліджень. Вирішення проблеми фінансування збереже людські і матеріальні ресурси науки і освіти, якісний рівень інтелектуального потенціалу нації.

Україна має значні досягнення у розвитку освітньої галузі завдяки розвиненій мережі навчальних закладів різного рівня. Загальне охоплення освітою перевищує рівень країн із середнім доходом, а за деякими позиціями – таке, як у країнах із високим рівнем доходів. Чисельність осіб з вищою освітою така, як у багатьох країнах з вищим, ніж в Україні, обсягом ВВП на одну особу.

Проте, незважаючи на традиційно високий показник охоплення освітою, остання перебуває у складному становищі. Це стосується передусім кількісного і якісного зниження рівня дошкільної і загальної середньої, а подекуди і вищої освіти. Далекою від сучасних стандартів залишається освіта на селі.

Серед факторів, які негативно впливають на навчальний процес, слід зазначити недостатню забезпеченість підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп’ютеризації, оскільки школи, здебільшого, оснащені морально і фізично застарілими комп’ютерами, або (особливо у сільській місцевості) взагалі їх не мають. Низька заробітна плата вчителів призводить до виникнення кадрової проблеми у навчальних закладах.

Потребують удосконалення організаційні та фінансові механізми функціонування системи вищої освіти.

Отже, потрібно продовжити модернізацію системи освіти, запровадити державні стандарти освіти, які б відповідали стандартам країн Європейського Союзу, потребам внутрішнього розвитку держави та суспільства, прискорити створення сучасних навчальних програм, підручників нового покоління, в повній мірі реалізувати програми інформатизації навчальних закладів.

Стратегію реформ в інтересах гуманітарного розвитку народу України повинні визначати ідеологічні орієнтири.

Неодмінною умовою вибору стратегії в ідеологічній сфері є врахування конкретних особливостей розвитку суспільних настроїв. Відмінності в партійних ідеологіях мають чітке регіональне забарвлення. Оскільки основний виробничий потенціал зосереджений на сході і в центрі України, саме тут ідеологічні засади лівого та ліворадикального напрямку будуть найбільш привабливими. Націонал-радикальні та націонал-демократичні погляди характерні для Галичини. Складне завдання держави: створити рівні умови для конкуренції всіх ідеологічних доктрин, сприяти утвердженню духовних цінностей в Україні[32, c. 395].

Дуже важливим, на сьогодні, є питання створення незалежного громадського, суспільного телебачення та радіомовлення.

Стратегічним завданням держави у гуманітарній сфері є нагальна потреба у перебудові інформаційної політики. Засоби масової інформації не виконують соціальних функцій і запитів, а формують примітивні смаки у населення через тиражування зразків низькопробної масової культури.

Отже, стратегічні напрямки гуманітарної політики держави:

- неухильне дотримання правових, економічних та організаційних засад і гарантій для самореалізації особистості;

- забезпечення якісної і доступної освіти, всебічного розвитку науки, культури, духовності;

- забезпечення єдиного стандарту надання гуманітарних послуг та створення соціального стандарту для працівників гуманітарної сфери;

- гарантування свободи слова і думки, вільного доступу громадян до інформації[35].

Державні програми в гуманітарній сфері мають бути спрямовані на:

– створення необхідних фінансово-економічних умов для підвищення якості життя населення; залучення інвестицій у реалізацію проектів в освітній, культурній та науковій сферах;

- проведення цілеспрямованої інституційної політики у сфері підвищення якості життя населення;

- поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом пріоритетного фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам гуманітарного розвитку;

– дотримання гарантій безпеки людини й суспільства;

- розміщення продуктивних сил у контексті ефективного вирішення проблем гуманітарного розвитку;

- активізацію соціальної політики та забезпечення соціальних гарантій населенню;

– налагодження партнерства між основними соціальними групами у сфері вирішення соціальних проблем, розвиток взаємодії між державою, некомерційними організаціями та бізнесом, демонополізацію соціальної сфери, диверсифікацію форм надання послуг на основі активного залучення всіх сегментів суспільства.

Для успішної реалізації державних програм гуманітарного розвитку необхідне запровадження його моніторингу, основним завданням якого є збирання та аналіз інформації про якість життя населення та гармонійного розвитку людини. Результати моніторингу мають подаватися щороку в Національній доповіді про стан гуманітарного розвитку в Україні.

На регіональному рівні необхідне розроблення проектів програм соціально-економічного розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань гуманітарного розвитку, реалізація комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення надається підвищенню рівня економічного розвитку регіонів за рахунок раціонального використання внутрішньо-регіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення.

Реалізація програм на регіональному рівні дасть змогу:

- забезпечити рівні можливості для всебічного гармонійного розвитку людини незалежно від місця проживання;

- врахувати особливості кожного регіону, своєрідність природно – ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних, етнокультурних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;

- поліпшити конструктивність та ефективність реформ, надати їм коректної соціально-екологічної спрямованості;

- визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у ресурсах багатоцільового призначення, зокрема тих, що стимулюють всебічний розвиток людини;

- створити ефективні механізми для регулювання гуманітарного розвитку регіонів із наданням додаткових повноважень органам місцевого самоврядування в частині формування і використання коштів місцевих бюджетів, у тому числі на вирішення проблем гармонійного розвитку людини.

 

 

Основною ознакою інформаційного суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний