Шляхи гуманізації системи державного управління в Україні

розвиток колективних форм організації праці;

створення досконаліших умов праці;

розвиток виробничої демократії;

раціоналізація режимів праці і відпочинку, запровадження гнучких графіків роботи;

підвищення рівня інформованості колективу, «прозорості» внутрішньоорганізаційної діяльності.

Проблема гуманізації взаємовідносин між керованими і керуючими системами стає предметом пильної уваги не тільки вчених, але і центрів прийняття управлінських рішень у світовому співтоваристві. Поняття “ гуманізм ” вживається як у загальнофілософському, так і в етичному плані. Перше витікає з визнання людського походження всіх явищ громадського життя, людини як первинної, основної ланки соціальної системи будь-якого порядку. Як етичне поняття гуманізм припускає людяність у взаємовідносинах між людьми – визнання цінності людини як особистості, її прав і свобод. У практичній життєдіяльності людей ці обидва поняття взаємозалежні.

Під гуманізацією управління на ринку праці територіальною соціально-економічною системою розуміється об'єктивна необхідність створення гідних матеріальних, інтелектуально-інформаційних, організаційно-економічних, економіко-правових, соціальних умов. Цілісність і організованість соціально-економічної системи залежить від наявності у неї загальної мети – кінцевого (цільового) стану.

З розвитком індустріального виробництва людина звільнилася від багатьох фізичних зусиль при виконанні трудових операцій. Однак якщо ремісник створював закінчену річ, що була втіленням його особистої майстерності, ніби представляла його особисті якості, працівник індустріальної праці поряд із засобами праці розглядається лише як фактор виробництва. Це порушує гармонію праці з основними біологічними і психологічними рисами, властивими розвитку людського життя.

Такий вид трудового процесу викликає в його учасників почуття, що над ними як особистостями домінують машини, чим заперечується їх індивідуальність. У них виникає апатія, негативне ставлення до праці як до чогось вимушеного, виконуваного тільки за необхідністю. Велике значення мають умови праці. У них включаються ступінь небезпеки або безпеки предмета і засобів праці, їх вплив на здоров'я, настрій і працездатність людини. Потенційно небезпечними є фактори фізичні (шум, вібрація, підвищення чи зниження температури, іонізуючі та інші випромінювання), хімічні (гази, пари, аерозолі), біологічні (віруси, бактерії, грибки). Особливо шкідливі, екстремальні умови праці викликають смерть, важкі професійні захворювання, великі аварії, серйозні травми.

Гуманізація праці означає процес її олюднення. Насамперед необхідно усунути фактори, що загрожують людському здоров'ю в технізованому середовищі. Небезпечні для здоров'я людини функції, операції, пов'язані з великими зусиллями, монотонною працею» на сучасних підприємствах перекладаються на робототехніку.

Сучасні технологічні процеси припускають максимальну інтелектуалізацію праці, таку її організацію, коли особистість не зводиться до простого виконавця окремих операцій. Іншими словами, мова йде про зміну змісту праці, що на сучасному етапі науково-технічного прогресу може стати більш різноманітним, більш творчим[7].

Особливе значення має культура праці. Дослідники виділяють у ній три компоненти. По-перше, це удосконалення трудового середовища, тобто умов, за яких проходить трудовий процес. По-друге, це культура взаємин між учасниками праці, створення сприятливого морально-психологічного клімату в трудовому колективі. По-третє, осмислення учасниками трудової діяльності змісту трудового процесу, його особливостей, а також творче втілення закладеного в нього інженерного задуму. Трудова діяльність – це найважливіше в житті будь-якої людини поле її самореалізації. Саме тут розкриваються й удосконалюються здібності людини, саме в цій сфері вона може ствердити себе як особистість. Процес гуманізації праці розширює ці можливості. Використовувати їх – справа кожного з нас.

Реалізація права людини на працю відіграє визначальну роль у процесі її соціалізації, створює мотивацію для самовдосконалення та розвитку творчого потенціалу суспільства. Оптимізація структури зайнятості, трансформація системи оплати праці та вдосконалення регулювання ринку праці забезпечать істотне підвищення доходів населення, соціальну інтеграцію, формування середнього класу.

Основними завданнями державної політики на ринку праці є:

- формування ціннісно-етичних настанов населення на реалізацію економічно активної поведінки, самозабезпечення та дотримання трудової етики; – забезпечення економічної обґрунтованої та гідної заробітної плати;

– стимулювання попиту на робочу силу, розробка економічних механізмів заохочення роботодавців до створення нових робочих місць з належними умовами праці;

- підвищення просторової та міжпрофесійної мобільності робочої сили, поширення гнучких форм зайнятості;

– мінімізація негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, вжиття заходів щодо заохочення повернення трудових мігрантів на Батьківщину та забезпечення їхньої адаптації, у тому числі шляхом стимулювання підприємництва і самозайнятості;

- проведення виваженої імміграційної політики з метою підтримки в майбутньому необхідного рівня забезпечення економіки України робочою силою, інтеграція іммігрантів, формування в суспільстві толерантного ставлення до них;

- реалізація принципів соціального партнерства на ринку праці, забезпечення прозорості та детінізації трудових відносин, сприяння розвитку колективно – договірного регулювання питань у сфері праці та соціального захисту;

- упровадження стандартів соціальної відповідальності бізнесу.

 

 

 

У глобалізованому світі третього тисячоліття розвиток держави стає можливим лише завдяки ефективній реалізації її людського потенціалу. Як європейська за своєю цивілізаційною належністю держава Україна має спиратися у своєму розвитку на людиноцентричну систему цінностей, основу якої становлять свобода, справедливість і солідарність. Зазначена система вже довела свою ефективність та відповідає практичним потребам сучасного суспільного життя.

Нині в Україні розгортається процес