Шляхи гуманізації системи державного управління в Україні

Якщо взяти до уваги досвід українського суспільства, то, попри позитивні вияви інформатизації (напр., зростання свободи, легший доступ до різної інформації для ширших верств населення та збільшення можливостей самореалізації), переважають усе ж таки негативні. Особливо явними ці негативи були в ході передвиборної кампанії кандидатів у президенти та до місцевих рад, коли фактично кожен кандидат намагався маніпулювати думкою електорату, трактуючи процеси економічного, суспільного, політичного життя України так як вигідно було йому часто при цьому обливаючи брудом «конкурентів» і тим самим провокуючи в людей негативні емоції і до політичних лідерів, і до процесу виборів загалом. Кандидати особливо наголошували на тому, що дбатимуть про благо кожного громадянина, тобто, свідомо чи несвідомо, вони спиралися на засади сучасного гуманізму, суть якого полягає в його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного на життя, добробут, свободу. Але, хоча прірва між багатими і бідними в нашій країні поглиблюється, усі ці промови звучать надто цинічно і постає питання про те, чи відбувається гуманізація українського суспільства (і кожної людини зокрема) в умовах розбудови інформаційного суспільства? На якому етапі розбудови нового суспільства перебуває Україна?

У Законі “ Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ” [25] сказано, що Україна має фундамент для того, щоб створити інформаційне суспільство. Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки: відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наявних ресурсів; ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою; розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній; рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ – повільним; рівень інформаційної представленості України в Інтернет – просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів – недостатньою; рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя; спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення “ інформаційної нерівності ” між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення і т. д[31, c. 287].

Отож, проблем чимало. Проте неможливо не погодитися з даним висловом невідомого автора, що “ Україна мусить, так само, як і в інших аспектах своєї діяльності, сформувати власне, українське обличчя державної інформатизаційної політики, обрати власні тактику і стратегію. Світ сприймає Україну крізь призму рішень саме її уряду, глобальної активності саме її економіки та науки, цінностей саме її культури. Тож кожен наш крок або нашкодить нам, або наблизить до авангарду нового суспільства, але ні в якому випадку не залишиться непоміченим ”. Важливою цінністю української культури завжди була повага до інших людей, а це один із гуманістичних принципів. Як зберегти людяність у стосунках між людьми, коли все більше часу затрачається на роботу? І інформатизація, як зазначалося вище, веде до все більшої індивідуалізації, негативним виявом якої є принцип «кожен сам за себе». За таких обставин процес гуманізації ускладнюється.

Зазначимо, що під гуманізацією маємо на увазі передусім творення гуманного суспільства. Сутність гуманізації полягає в оптимальному обміні ресурсами, енергією, можливостями задоволення потреб між людиною і суспільством, у створенні оптимальних умов для самореалізації особи. І для когось праця “ один на один ” з комп’ютером є найкращим способом проявляти себе, свої можливості та здібності у віртуальному просторі. Але інший конче потребує для самореалізації живого спілкування з іншими людьми. Існують також випадки, коли молоді люди вперше починають працювати, і їм може на перших порах знадобитись спілкування з колективом для швидшого набуття необхідного досвіду. А для декотрих людей необхідність «ходити на роботу» є важливою часткою їхнього життя, а «місце роботи» – можливістю обзавестися друзями й вдосконалювати свої соціальні навички й контакти. Неповторність кожного з нас є скарбом. Розпізнати внутрішній світ людини непросто під час безпосереднього спілкування, адже всі схильні надягати “ маски ”. Спілкування через Інтернет дає можливість творити свій віртуальний образ, який може бути цілком відмінним від реального. І це може стати ще одним джерелом розчарувань, непорозумінь, конфліктів.

В останні кільканадцять років уряди різного складу і політичного спрямування України працювали задля того, щоб невелика частка олігархів збагачувалася, а загальна кількість населення зубожіла, середній клас як такий перестав існувати. На жаль, доводиться констатувати, що в ході сучасних реформ Україна втратила певну частку свого інтелектуального й культурного потенціалу. Наша країна стала джерелом дешевої робочої сили для розвинутих країн Заходу й Сходу. В економічному плані це проявилось у занепаді власних багатоманітних наукомістких виробництв, в однобокому гіпертрофованому розвитку паливно-енергетичного комплексу, відпливі капіталу за кордон, зростанні державного боргу й фінансової залежності країни від транснаціональних компаній і банків. У політичній і соціальній сфері спостерігається домінування компрадорської