Скелет, особливості його будови та розвитку в дрібних свійських тварин

У кроля в крижово-клубовому суглобі розрізняють крижову-клубову дорсальну довгу та коротку зв’язки та крижову-клубову вентральну.

2. Кульшовий суглоб у дрібних свійських тварин кулеподібний, багатовісним суглобом, де, на відміну від плечового суглоба, майже напівкругла голівка стегнової кістки співпадає з вертлюжною западиною тазової кістки. Голівка шийкою відокремлена від тіла кістки і утворює з нею кут приблизно 147° в собаки та 130° у кішки. Суглобова капсула дуже об’ємна і укріплена зв’язками. Дистально від голівки стегнової кістки вона заходить на 5-15 мм на шийку і в кістках, що ростуть, включає в себе також і проксимальну епіфізарну зону. Ін’єкція виконується, незважаючи на наявність великої кількості м’язів, збоку; для цього потрібно прощупати вертлюг і перед ним ввести голку горизонтально з легким відхилом у каудальному напрямку, вздовж шийки стегнової кістки з дорсального боку. В суглобі є масивна зв’язка голівки стегнової кістки. Вона виконує в них особливу функцію в період росту (до закриття росткових зон), у першу чергу в кішки до 7 місяців, в якості вмістилища кровоносних судин. Пізніше з огляду на її відносно велику довжину вона не стільки функціонує як утримуюча зв’язка, скільки швидше виконує функцію гальма в процесі руху.

Довжина та глибина вертлюжної западини в собаки має велике значення, так як дисплазія кульшового суглобу в деяких порід собак є аномалією і зустрічається достатньо часто. В нормі глибину вертлюжної западини на рентгенологічному знімку в стандартному положенні визначають за кутом, який утворюється лініями, що проходять через центральну точку голівки стегнової кістки і край вертлюжної западини, в нормі повинен бути 115°.

Об’єм рухів у кульшовому суглобі при згинанні та розгинанні коливається між 100° і 130°, кут відведення може дорівнювати 50-60°, кут приведення дещо менший. Обертання навколо осі діафізу стегнової кістки можливе у великому об’ємі та зсередини назовні досягає 100°.

У кроля кульшова западина доповнина хрящовою губою.

3. Колінний суглоб є складним, комбінованим суглобом, який складається із стегнонадколінкового та стегногомілкового суглобів, котрі функціонально взаємопов’зані. В капсулі колінного суглобу з плантарного боку, в ділянці її прикріплення до виростків стегна, на відміну віх інших видів тварин, у собаки включені сезамоподібні кістки.

Стегно-надколінковий суглоб, з точки зору розвитку, представляє собою слизову сумку сухожилка чотириголового м’яза стегна. Сухожилкова ніжка розвинулася в каплеподібний надколінок, який ковзає по блоку стегнової кістки. Надколінок у собаки по краям має піднадколінковий фіброзний хрящ, а також латеральний і медіальний навколонадколінкові фіброзні хрящі, в той час як у кішки в основі є лише наднадколінковий фіброзний хрящ. Із трьох додаткових хрящів у собаки медіальний навколонадколінковий фіброзний хрящ завжди добре розвинутий, а латеральний – слабо, інколи зовсім відсутній, що є причиною частого вивиху надколінка всередину. Суглобова синовіальна капсула широка і випинається проксимально в усі боки. Фіброзна капсула є загальною для обох суглобів, тому при ін’єкції в стегнонадколінковий суглоб, яка виконується горизонтально з медіального боку від зв’язки надколінка, можна досягнути стегно-гомілкового суглобу. Під надколінком у собаки та кішки в суглобову порожнину випинається піднадколінкове жирове тіло. Рухи в стегно-надколінковому суглобі здійснюються за принципом ковзання, які виконуються одночасно із стегно-гомілковим суглобом.

Стегно-гомілковий суглоб є шарнірно-ковзним суглобом. З цим суглобом пов’язані меніски, які складаються з волокнистого хряща, мають форму підкови. Латеральний меніск зігнутий сильніше, ніж медіальний. Поверхня, обернена до стегнової кістки, більш заглиблена, поверхня, обернена до великогомілкової кістки, лише злегка ввігнута. Зовнішня висота меніска в кішки має товщину приблизно 2, 5 мм, в собаки це залежить від розмірів тварини. Із зв’язок суглобу схрещені зв’язки мають велике значення в підтримці внутрішньої стабільності рухів суглобу. При розриві однієї із цих зв’язок можна спостерігати так званий синдром «висувного ящика»: при відриві краніальної зв’язки, що зустрічається частіше, великогомілкова кістка незвично далеко висувається вперед, при відриві каудальної зв’язки, що зустрічається рідше, великогомілкова кістка зрушується надто далеко каудально.

Відносно складна механіка стегно-гомілкового суглобу відрізняється тим, що при розгинанні та згинанні виростки стегнової кістки по-різному ковзають по меніскам і при цьому меніски в обмеженому об’ємі ковзають відносно виростків великогомілкової кістки. Об’єм згинання-розгинання коливається між 90° і 130°. Поряд з цим є невелика можливість приведення і відведення та обертання, проте об’єм цих рухів не перевищує 20°.

4. Міжгомілкові суглоби – проксимальний та дистальний (з’єднання великогомілкової та малогомілкової кісток) представляють собою тугі суглоби, в яких не відбуваються ніякі рухи, в тому числі й обертальні навколо поздовжньої осі кістки, наприклад, подібно до кісток передпліччя. Обертальні рухи у вільній тазовій кінцівці здійснюються колінним та гомілковозаплесновим суглобами.

5. Заплесновий суглоб є складним суглобом, який утворюється дистальними епіфізами кісток гомілки, трьома рядами кісток заплесни та основами кісток плесни. Найважливішою частиною скакального суглобу є гомілковозаплесновий суглоб, в якому зчленовуються блокоподібна суглобова поверхня великогомілкової кістки та блок п’яткової кістки. Гвинтоподібні жолоба та гребені кісток відхиляються від сагітальної площини в собаки приблизно на 25°, в кішки – на 20°. Малогомілкова кістка також бере участь в утворенні суглобу латеральною щиколоткою, суглобова поверхня якої ковзає вздовж суглобової поверхні латерального гребеня п’яткової кістки. Відповідно, медіальна щиколотка великогомілкової кістки має суглобову фасетку, яка ковзає вздовж медіального гребеня п’яткової кістки. Широка суглобова капсула добре підходить для виконання ін’єкції, яка виконується з латерального боку при горизонтальному введенні голки перед латеральним гребенем п’яткової кістки. При цьому можна досягнути також і більш віддалених ділянок суглобу.

Інші частини скакального суглобу об’єднуються під загальною назвою міжзаплеснові суглоби – п’ятково-надп’ятковий суглоб (між п’ятковою та надп’ятковою кістками), проксимальний міжзаплесновий суглоб (між проксимальним та середнім рядами кісток заплесни), дистальний міжзаплесновий суглоб (між середнім та дистальним рядами кісток заплесни), заплесново-плесновий суглоб (між дистальним рядом кісток заплесни та кістками плесни).

Рух у скакальному суглобі є результатом окремих дій в багатьох суглобах. Однак, при згинанні і розгинанні найбільше навантаження приходиться на гомілковозаплесновий суглоб. У цілому, об’єм рухів при згинанні-розгинанні в кішки та собаки, з невеликою різницею по породам, дорівнює приблизно 140°. Крім того, в суглобі можуть виконуватися обертальні рухи, особливо з огляду еліпсоподібної форми голівки п’яткової кістки. В кішки завдяки цьому можлива активна супінація в положенні згинання суглобу на кут до 60°.

6. П’ясткові суглоби та суглоби пальців схожі з такими грудної кінцівки.