Скелет, особливості його будови та розвитку в дрібних свійських тварин

- переривчасте з’єднання (diarthrosis) або суглоб (зчленування) характеризується наявністю між кістками щілиноподібної порожнини, заповненої рідиною.

До безперервного з’єднання кісток відносять:

• зв’язки міжкісткові перетинки (мембрани)
• синдесмози шви

І. Волокнисті з’єднання

• тім’ячка
• вклинення
• синхондрози

ІІ. Хрящові з’єднання

симфізи

ІІІ. Кісткове з’єднання → синостози

ІV. М’язове з’єднання → синсаркози

Таким чином, безперервні з’єднання поділяють на волокнисті, хрящові, кісткові й м’язові. Звернути увагу, що волокнисті з’єднання характеризуються наявністю між кістками, що з’єднуються, щільної волокнистої сполучної тканини. До цих з’єднань відносять синдесмози і вклинення.

Синдесмози включають зв’язки, міжкісткові перетинки, шви та тім’ячка.

Зв’язки – це різні за розміром і формою пучки волокнистої сполучної тканини, що з’єднують суміжні кістки або їх частини.

Міжкісткові перетинки (мембрани) складаються із пучків колагенових волокон, які формують тонкі пластини між кістками (широка тазова зв’язка копитових тварин, мембрана в потилично-атлантному суглобі).

Шов – особливий тип з’єднання країв кісток тонким шаром волокнистої сполучної тканини. За формою і характером з’єднання розрізняють три види швів.

Відмітити, що зубчастий і лускоподібний шви утворюються численними дуже тонкими листоподібними виростами, причому листочки однієї кістки обростають іншою кісткою, що утворює найміцніше з’єднання.

Звернути увагу, що волокнисті з’єднання з переважанням еластичної тканини називаються синеластози. Вони зустрічаються там, де кістки або їх частини сильно розходяться під час руху (між дужками і остистими відростками хребців, які з’єднані еластичними мембранами і зв’язками або навіть масивними еластичними тяжами). До синеластозів відносяться надостиста і каркова зв’язки.

Тім’ячка – значні перетинки з волокнистої тканини чи хряща між окремими кістками або їх частинами у черепі новонароджених і молодих тварин до 3-місячного віку.

Вклинення – вид з’єднання, за якого одна кістка ніби вклинена в іншу (між коренями зубів і зубними комірками щелеп).

Далі акцентувати увагу, що хрящові з’єднання поділяють на синхондрози та симфізи.

Синхондрози – з’єднання за допомогою хрящової тканини, гіалінової або волокнистої. Гіаліновий хрящ пружний, міцний, але крихкий, тому він міститься в синхондрозах без значної рухливості (між епіфізами й діафізами трубчастих кісток у молодих тварин, кістковим та хрящовим ребром тощо). Волокнистий хрящ, навпаки, пружний і міцний, знаходиться в синхондрозах за більшої рухливості (міжхребцевий диск). Синхондрози забезпечують міцність з’єднання, певну його рухливість і послаблюють поштовхи, виконуючи ресорну функцію, що здебільшого властиво волокнистому хрящу.

Симфіз (зрощення) – хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).

Кісткове з’єднання (синостоз) – це з’єднання за допомогою кісткової тканини (скостеніння хряща між епіфізом й діафізом у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тканини швів черепа, крижової кістки). В синостозах повністю відсутня рухливість.

М’язове з’єднання (синсаркоз) – це з’єднання за допомогою м’язової тканини (з’єднання лопатки з тулубом).

II. Класифікація суглобів

I. За будовою:

а) прості – art. simplex – між кістками, що з’єднуються, в порожнині суглоба нема ніяких включень;

б) складні – art. composita – між кістками, що з’єднуються, розміщені хрящові або кісткові прокладки (хрящовий диск у висково-нижньощелепному суглобі, меніски в стегно-надколінковому суглобі або ряди коротких кісток у зап’ястковому і заплесновому суглобах).

ІІ. За кількістю осей руху (за напрямом) :

а) одновісні суглоби – суглоби, в яких рухи можливі лише навколо однієї осі в одній площині (більшість суглобів у копитних) : частіше згинання і розгинання відбувається в парасагітальній площині, вісь лежить у сегментальній – суглобові поверхні блокоподібні;

б) двовісні суглоби – суглоби, в яких можливі рухи навколо двох взаємно перпендикулярних осей; суглобові поверхні еліпсоподібні або яйцеподібні;

в) багатовісні суглоби – рух можливий по багатьом осям; голівки та ямки кулеподібні (плечовий суглоб) ;

г) комбіновані суглоби – суглоб, в якому поєднуються різні за характером руху ділянки однієї і тієї ж суглобової поверхні (в ліктьовому суглобі стопо- і пальцеходячих з’єднання променевої і плечової кісток дає можливість згинання, розгинання і обертальні рухи, а з’єднання ліктьової і плечової кісток – лише згинання і розгинання) ;

д) ковзний суглоб – з’єднання двох плоских суглобових поверхонь, що дає можливість ковзання однієї поверхні відносно іншої; суглоби цього типу можуть бути тугими, малорухливими.

Види рухів у суглобах:

а) згинання – flexio;

б) розгинання – extensio;

в) відведення – abductio;

г) приведення – adductio;

д) обертальні рухи – rotatio:

– назовні – супінація – supinatio;

– досередини – пронація – pronatio;

е) коловий рух – circumductio (кульшовий суглоб).

ІІІ. Загальний принцип будови суглоба

Обов’язковими компонентами будь-якого суглоба є:

а) дві кістки, що з’єднуються, з’єднувальні поверхні яких вкриті суглобовим хрящем;

б) суглобова капсула;

в) синовія, яка заповнює суглобову поверхню.

Суглобова капсула – capsula articularis – сполучнотканинна двошарова мембрана, яка закріплюється муфтоподібно до кісток, що з’єднуються, поблизу країв суглобових поверхонь, герметизує порожнину суглоба. Товщина капсули неоднакова не лише в різних суглобах, але й в різних її ділянках. Волокнистий шар (зовнішній) – stratum fibrosum – є продовження окістя, що переходить з кістки на кістку,