Соціальна структура давньоруського суспільства

Досліджено структуру давньоруського суспільства ІХ-ХІІІ ст., його багатоукладність, існування в ньому залишків рабовласницького ладу, реліктів ладу родоплемінного та ін. Розглянуто еволюцію суспільства протягом усієї доби існування Давньоруської держави.

Ключові слова: Русь, держава, челядь, колодники, смерди, мужі, бояри, дружинники, князь.

 

Спільнота Давньої Русі ІХ-ХІІІ ст. постає на сторінках джерел, головним чином літописних, соціально неоднорідною, у ній співіснували то два, а то й три уклади. Так було майже всюди в Європі. На уламках Римської імперії жили варвари, суспільний лад яких був родоплемінним при наявності общинних стосунків. Існували й рештки рабовласницького ладу. Сусідська громада середньовіччя була кроком уперед у порівнянні з первіснородовою общиною давніх часів. Релікти рабовласництва простежуються в давньоруських писемних пам’ятках, починаючи з ХІ ст.

Зважаючи на обмеженість свідчень вітчизняних джерел щодо давньоруського суспільства, спробую стисло відтворити його історію.

Челядь. На Русі здавна існувало патріархальне рабство, пережиток родоплемінного ладу. Челядь не брала участі у суспільному житті. Звичайно її не садовили на землю, а використовували в хатньому господарстві, а також для охорони вільних людей, бояр і заможних городян. Поняття «челядин» вперше з’являється в літопису під 912 р., у тексті договору Олега з візантійцями: «Аще украден будеть челядинъ рускый, или ускочить или по нужи продан будеть, и жаловати начнуть Русь да покажеть ся таковое о челядине... «1. Із тексту зрозуміло, що челядинів на Русі було чимало, вони виглядали в очах літописця буденним явищем. Так само в угоді Русі з Візантією 944 р. читаємо: «Игорь же, утвердивъ миръ с ГрЪки, отпусти слы, одарив скорою, и челядью и воскомъ». Як замінник грошей, срібла, золота й цінностей челядь виступає у розповіді про відвідини княгині Ольги послами візантійського імператора (літописець відносить подію до 955 р.) .

Термін «челядь» досі викликає суперечки в середовищі істориків. Б. Д. Греков надавав йому широкого значення, зауваживши, що в угодах Русі з греками слово «челядин» означало не лише рабів. Можливо, так називали слуг, котрі супроводжували своїх панів у далеких подорожах, серед них бували і раби. Челядь, здається, нерабського стану виступає в «Повчанні» Володимира Мономаха, коли князь розповідає про свій наїзд на мінського князя Гліба: «ИзъЬхахом городъ, и не оставихом у него ни челядина, ни скотины»  . На думку Б. Грекова, челяддю у слов’ян називали також хатню прислугу, двірню та захоплених у полон під час нескінченних феодальних війн. Учений уважав, що термін «челядь» у «Правді Руській» охоплював різновиди панської двірні, котра вийшла з патріархальної famiИaБ. Поняття «челядь» згадується в пам’ятках давньоруської писемності в ХІІ і навіть у ХІІІ ст. У розпалі феодальних війн доби роздробленості челядь виступає в літописах як головний товар, що його князі захоплювали один в одного, а також як еквівалент вартості. В 1159 р., під час війни між Мстиславичами і Давидовичами, «Мьстиславъ [Ізяславич] же зая товара много Изяславли [Ізяслава Давидовича] дружины, злота и серебра, и челяди, и коний, и скота».

Колодники, військовополонені неодноразово трапляються на літописних сторінках з кінця Х ст. Пригадаймо запозичену Нестором, мабуть, з воїнського епосу напівлегендарну історію: «Иде Володимеръ на Болгары съ Добрынею, съ уемъ своим, [... ] и победи болгары. Рече Добрыня Володимеру: “Съглядахъ колодникъ, и суть вси в сапозіх. Симъ дани намъ не даяти, поидемъ иска- ти лапотниковъ «. Літописи згадують колодників упродовж ХІІ і більшої частини ХІІІ ст. Бо полонених перетворювали на челядь у перебігу нескінченних війн доби удільної роздробленості. В кінці київського князювання Ізяслава Мстиславича (1154 р.) він зав’язав контакти із галицьким государем Ярославом Володимировичем. Зустрівшись із ним на полі битви, київський володар опинився у скрутному становищі. Його дружина була нечисленною, а дружинники перед цим захопили багато полонених («боле бо бяшеть колодникъ его дружины»), що позбавило її рухливості й бойових якостей. Ізяславу довелося повернутись до Києва. У багатьох випадках літописці називають разом і колодників і челядь. Під час війни поміж Ростиславичами й Андрієм Боголюбським, якого підтримали Ольговичі, в 1172 р. дружина Мстислава Ростиславича «удариша на товарі [обоз] ихъ, и много колодникъ изъимаша». Галицько-Волинський літопис засвідчує, що взяття колодників у ворога було буденною справою і тривало принаймні до середини ХІІІ ст.  

Абсолютну більшість руських людей у середньовіччі становили селяни. Годі й шукати у джерелах розповіді про них, як і про інші масові суспільні прошарки: ремісників, торгівців (купців), звичайних дружинників, збирачів, мисливців тощо. Тому картина суспільства Давньої Русі, намальована нашими літописами, виглядає не тільки обмеженою, а й по суті викривленою. Трудові елементи середньовічного суспільства Західної Європи ІХ-ХІІІ ст. також майже не відображені у писемних пам’ятках.

Мовчазна більшість. Історики школи «Анналів» влучно назвали масу простого народу Європи, насамперед селян, «мовчазною більшістю». Вони й поставили перед собою нелегке завдання – збагнути свідомість і культуру цієї більшості, спосіб життя людей, які становили продуктивну основу суспільства, але були по суті усунутими з історичних джерел. Як писав один із чільних теоретиків «Анналів» Ж. Ле Ґофф, така більшість була виключена з історії спочатку середньовічними письменниками і хроністами, котрі зосередили увагу на «сильних світу» тогочасності: монархах, аристократах, духовенстві, освічених людях тощо, а народ виступав в їхніх творах переважно у вигляді бунтівної «черні», позбавленої