Соціальна структура давньоруського суспільства

Гриді. Повноправними дружинниками були й гриді. Слово «гридь» означає члена княжої дружини, звідси збірне поняття «гридьба». Під 996 р. Нестор розповідає: «По вся неделя устави [Володимир Святославич] на дворі в гридьниці пиръ творити, и приходити боляром и гридем, и съцъкимъ, и десяцьскымъ, и нарочитымъ мужемъ». Як писав Б. О. Рибаков, «знамениті бенкети Володимира, що були своєрідним методом втягнення до дружини, оспівані в билинах у повній відповідності з літописними записами». Літопис Нестора ставить знак рівності між гридями і дружиною у викладі історії непокори Ярослава Мудрого батькові: «Ярославу же сущю Новігороді, и уроком дающю Кыеву дві тьісячі гривенъ от года до года, а тысячю Новігороді гридемъ [дружині] раздаваху». Та раптом він перестав платити данину батькові. Володимир обурився і вирішив піти походом на Новгород  (1014 р.).

Термін «гридь» уже для XII ст. був явно пережитковим і трапляється у джерелах надзвичайно рідко, майже виключно у новгородських літописах. Те ж саме можна сказати і про XIII ст. З нечисленних згадок про них створюється враження, що гридями у Новгороді тоді називали не просто княжих дружинників, а привілейовану частину княжого воїнства. Джерела ставлять гридів кінця XII-XIII ст. поряд з огнищанами, заможними людьми, які входили до верхівки феодального суспільства.

Бояри. Дещо пізніше від мужів і дружинників на сторінках «Повісті вре- менних літ» і Новгородського першого літопису з’являються бояри. Вони були супутниками Олега під час його нападу на Візантію 907 р. Джерела справляють враження, що бояри вже тоді складали найближче оточення князя, можливо, до них входила якась частина старших дружинників. Князь посилає до імператора людей «великого князя рускаго, от всіх, иже суть под рукою его св'Ьтлыхъ и великихъ князь, и его великихъ бояръ»  (текст угоди з греками 912 р.). Чи вкладався якийсь зміст в епітет «великие» щодо інших, крім Олега, князів і бояр? Напевно, ні. Бо в наступному за часом договорі князя Ігоря з Візантією 944 р. читаємо: «великий князь руский и боляре его». Бояри були визначною групою членів панівної верстви. Поряд з князем називались його бояри. Боярство було неоднорідним із самого початку його формування. У пізніших літописах є згадки, щоправда, нечисленні, що бояри князів стояли вище в суспільстві від бояр їх синів. На таку думку наводить, наприклад, текст Галицько-Волинського літопису під 6719 р. : «Бе бо вои Даниловы болшии и крепльшии, бяше бояре велиции отца его вси у него».

За літописними згадками Х ст. боярство виглядає консолідованим, а джерела ХІ ст. застають його вже диференційованим, розділеним на «великих» і «менших». Існували різні судові штрафи за образу самих бояр і членів їхніх родин. Це доводиться церковним уставом Ярослава Мудрого середини ХІ ст.   Природно, що між великими і меншими боярами могли існувати відносини субвасалітету. Глухі свідчення цього містяться в Київському ХІІ ст. та інших літописах ХІІ-ХШ ст.

Зростання боярства як панівної верстви супроводжувалося накопиченням майна, коштовностей, срібла і золота, а пам’ятки писемності ХІІ ст. сповіщають про перетворення бояр у великих і середніх землевласників. Завдяки цьому термін «боярин», що спочатку відносився до знатних і багатих людей, згодом став прикладатися до всієї панівної верстви: членів дружин, і не лише великого князя, а й інших князів, і навіть неслужилої знаті, одним словом, до тих, хто був здатний утримувати чималу кількість добре озброєних і споряджених людей.   Історик посилається на текст Галицько-Волинського літопису ХІІІ ст., в якому слово «боярин» використано як позначення суспільної верстви, що відрізнялася і від селян, і від міщан: «Вся земля попленена бысть: боярин боярина пленившю, смердъ смерда, градъ града, яко же не оставитися ни единой веси не пліненій».

Наростання економічної потуги боярства спонукало його виступи проти князів, часом навіть збройні, як неодноразово діялося в Галицько-Волинському князівстві і Новгородській землі. Цей процес набирав сили повсюдно на Русі й підштовхував удільну роздробленість, починаючи з середини ХІІ ст. Все ж таки бояри продовжували залежати від князів і в розпалі роздробленості. Вони дорожили дефініцією «княжий муж», хоч би тому, що перебували під княжим захистом. Перша стаття «Поширеної Руської Правди» передбачала подвійну виру (штраф) і покарання всієї общини (верві), на землі якої вбили княжого мужа, якщо вона не видасть вбивцю (третя стаття «Поширеної Правди»).

«Старцы градские». Поряд з боярами у літописах уже з кінця Х – початку ХІ ст. з’являються «старці градські», з яких деякі історики звичайно і починають історію городського боярства.

Досі вчені не дійшли спільної думки щодо походження, діяльності й ролі в суспільстві «старцев градских». На думку В. Й. Ключевського, у розповіді про добу князя Володимира Святославича літопис називає торгову аристократію «нарочитими мужами», а десяцьких, соцьких та інших міських чиновників – «старцами градскими» або «старійшинами над усім градом». Ця військово-правляча старшина вийшла з купецтва. Іншої позиції дотримувався С. В. Юшков. На його погляд, старці градські були землевласниками (насамперед боярами), тому кияни, чернігівці та ін. старці були не купцями