Соціальне партнерство як ФАКТОР політичної ТА соціальної стабільності в Україні

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

УДК 323. 3. 38

 

ЛЯШЕНКО Тетяна Михайлівна

 

 

Спеціальність 23. 00. 02 – політичні інститути і процеси

 

 

Київ – 1998

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. 

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Пахарєв Анатолій Дмитрович, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Щедрова Галина Петрівна, завідувач кафедрою політології Східноукраїнського державного університету кандидат політичних наук Безверхий Валентин Борисович, консультант-експерт Служби безпеки України.

Провідна організація: Українська Академія державного управління при Президентові України, кафедра політології.

соціальне партнерство політична соціальна стабільність

 

 

Перехід від авторитарного командно-адміністративного режиму до демократичної держави, яка засновується на пріоритетах якнайширшої реалізації політичних та економічних прав і свобод громадян, виявився далеко не таким простим, як на це можна було сподіватись від початку. 

Украй складні завдання відтворення системи демократичних політико-економічних відносин, формування механізмів узгодження суспільних інтересів, що спроможні гарантувати еволюційний розвиток держави, запобігати масштабним внутрішнім потрясінням і забезпечувати соціальний мир, визначають актуальність даного дослідження. 

Сьогодні вже аксіоматичним є твердження, що індустріальна та постіндустріальна демократія неможливі без «соціалізації» держави, надання їй функцій соціального регулятора – так званого welfare state. Можна констатувати, що сучасні демократичні країни, з певною часовою різницею, проте всі без винятку прийшли до необхідності інституалізації механізмів забезпечення соціального миру. Подібна політика утверджувалась у вигляді різних форм, моделей відповідно до умов та потреб кожного суспільства, отримавши загальне визначення політики соціального партнерства. 

Для сучасної України саме тільки подолання економічного відставання від високорозвинених держав Європи та світу не може бути самоціллю. Без побудови цілісної системи соціального співробітництва інформаційно-технологічний розвиток невідворотно обернеться соціальною, а відтак і політичною нестабільністю. Тим складнішим є уникнути подібної небезпеки у країні, де протягом десятиліть орієнтиром суспільного розвитку вважалась класова боротьба. Тому беззастережним вбачається визначення соціальної політики як «складової частини ідеології державного будівництва, яка націлена на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів самоврядування». 

Разом з тим особливістю соціально-економічної кризи в Україні є парадоксальна ситуація, за якої більше половини населення охоплено різними видами соціальної допомоги. З іншого боку, велетенські потреби соціального сектору не дозволяють якісно зменшити податковий тиск на підприємства без ризику посилити соціальну напругу у таких масштабах, що можуть становити серйозну загрозу для держави та розвитку демократичних інституцій. 

Вихід з цього замкненого кола, що утворився внаслідок поєднання компонентів патерналістської соціальної системи радянського зразка з новими умовами економічної діяльності, можливий тільки за докорінного реформування соціально-трудових відносин, створення та розвитку системи соціального партнерства. 

Подібний перехід, що є нагальним завданням для подолання соціально-економічної кризи, гарантування політичної стабілізації при зміцненні засад демократії, потребує створення науково обгрунтованого бачення передумов, сучасного стану та мети соціально-економічного розвитку, ролі та завдань державних інституцій, функцій і особливостей діяльності інституалізованих груп інтересів – професійних спілок та організацій підприємців, які значною мірою виступають учасниками політичних процесів, – в контексті побудови соціальної держави в Україні. 

Стан наукової розробки проблеми. Концепція соціального партнерства в її сучасному розумінні бере свій початок у працях філософів та суспільних діячів кінця XIX – початку XX століть: Ле Пле, Дж. Мілля, Ж. -Б. Сея, Л. Дюгі, Е. Фрізе. Дослідження та розвиток їх думок призвели до поширення ідеї про мирне співіснування праці і капіталу, яка пройшла багато стадій, трансформувалася залежно від соціально-економічних та політичних умов країни і з часом оформилась у чітку доктрину соціального партнерства, основоположні принципи якої пізніше було викладено у працях таких вчених, як Л. Ерхард, А. Мюллер-Армак, Г. Бласко, С. ван Паридон, А. Кайзер, Р. Румпель, В. Албеда. 

Концепція соціального партнерства в західних країнах невід‘ємно пов‘язана з ідеями трансформації капіталізму в індустріальне суспільство та теорією промислової демократії, що передбачає участь найманих робітників в управлінні підприємством та співучасть у прибутках. Цей бік соціального партнерства розглядається такими авторами, як Д. Коул, Р. Даль, М. Паренті, Дж. Гелбрейт, Р. Арон, Л. Гордон, Н. Тарасова тощо. 

Розвиток соціального партнерства у політичному сенсі знаходився у тісному взаємозв’язку з європейською соціал-демократією, з якою ідентифікується становлення соціальної держави. Еталоном такої прийнято вважати скандинавські країни, вивченню яких присвячено праці, зокрема, Е. Айнхорна, Дж. Лога, К. Еклунда, А. Волкова, К. Горохової та ін. 

Дослідження проблеми становлення соціального партнерства в Україні обумовлює використання праць, присвячених українському робітничому руху, організаціям та партіям, що висловлювали його інтереси. Розробки з цього питання умовно можна поділити на дві групи. Перша група стосується історії і охоплює період з початку ХХ ст. до середини 30-х років, коли в Радянському Союзі остаточно утвердились командно-бюрократичні методи управління, – йдеться про праці М. Порша, І. Войтинського, Ф. Лося, А. Гриценка, Ф. Солдатенка, О.