Соціальне партнерство як ФАКТОР політичної ТА соціальної стабільності в Україні

Протягом десятиліть в нашій країні концепція соціального партнерства характеризувалась тільки як «ренегатство», «зрадництво класових інтересів». Разом з тим треба відзначити праці ряду радянських вчених, якими було зроблено певний ретроспективний огляд становлення та досліджено окремі форми соціального партнерства. Зокрема, слід назвати праці А. Клейна, В. Степаненка, Е. Вільховченка, С. Головка. Участі робітників в управлінні підприємством та співучасті у прибутках присвячено праці Г. Ардаєва, А. Вебера, І. Кисельова, М. Мошенського, І. Чигрина, Г. Степаненко, О. Косенко, В. Виноградова, В. Чугуєнка, В. Глушкова. Праці таких дослідників, як В. Усенін, К. Ключников, М. Суржик, С. Попов відзначаються аналізом фактологічного матеріалу, який, однак, розглядається з точки зору підходів, що не передбачали можливостей реалізації концепції соціального партнерства на вітчизняному грунті. 

Проте останнім часом до цього феномену все частіше звертається наукова і громадська думка. Особливістю українських умов є те, що, з одного боку, соціальне партнерство впроваджується «зверху», починаючи із законодавчих актів, переговорів на тристоронній основі, і фактично має характер трипартизму. Праці, що виходять, спрямовані на дослідження саме цього аспекту. З іншого боку, ідеєю соціального партнерства займаються, насамперед, представники профспілок, організацій підприємців, а також владних структур та окремих політичних партій, тобто безпосередні учасники переговорного процесу: О. Стоян, Ю. Буздуган, О. Мірошниченко, Т. Ясько, В. Хмільовський, А. Рибак та ін. У працях В. Геєця, А. Арсеєнка, А. Колота, І. Кравчука концепція соціального партнерства розглядається крізь призму зарубіжного досвіду. 

Розвиток системи соціального партнерства в Російській Федерації має спільні риси з українською дійсністю. Для дослідження проблеми співробітництва між урядом, профспілками та роботодавцями у пострадянських умовах є корисними праці ряду російських дослідників. 

Разом з тим, комплексного теоретико-прикладного аналізу проблеми реформування соціально-трудових відносин в контексті побудови системи демократичних політико-економічних інституцій, перспектив реалізації політики соціального партнерства в Україні поки що не проводилось. Вітчизняні розробки, що існують на теперішній час, розглядають здебільшого практичні аспекти проблеми – як стосовно ситуації в Україні, так і щодо зарубіжного досвіду. Необхідність наукового осмислення цієї концепції, систематизації теоретичної бази, визначення найбільш близької до українських умов моделі соціального партнерства, залишаючись у черзі нагальних науково-практичних завдань, обумовлює важливість обраної для поданого дослідження проблеми. 

Об’єктом дослідження є процеси політико-економічного розвитку суспільства, трансформаційної динаміки державних механізмів регуляції соціально-економічних відносин. Предметом дослідження виступає концепція соціального партнерства як політична доктрина врегулювання соціально-трудових конфліктів у державі. 

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – виявити особливості процесу становлення і перспектив розвитку системи соціального партнерства в Україні як способу узгодження соціальних інтересів для забезпечення політичної та соціальної стабільності держави, гарантування еволюційного розвитку суспільства на засадах демократії. 

Проведення такого дослідження потребує вирішення наступних завдань: 

дослідити витоки та умови формування, а також провести узагальнення науково-теоретичної бази концепції соціального партнерства; 

проаналізувати суспільні основи і конкретні форми та моделі реалізації даної концепції в якості системоутворюючого грунту соціально-економічної політики у державах індустріальної демократії з визначенням зразка, найбільш прийнятного для сучасних умов в Україні; 

простежити еволюцію соціально-трудових відносин в Україні до початку 90-х років як базису становлення сучасних відносин між працею та капіталом; 

дослідити передумови та можливості впровадження механізмів соціального партнерства у державному управлінні сучасної України, перспективи забезпечення соціального миру, зняття соціальної напруги та стабілізації суспільно-політичної ситуації в державі. 

Методологічна та теоретична основа дослідження. У плані вирішення поставлених завдань свою ефективність довели наступні методи наукового аналізу: структурно-функціональний, індуктивний, дедуктивний, класифікаційний, ретроспективний, порівняльно-аналітичний, асоціативний, лабораторно-прогностичний. 

Структурно-функціональний аналіз дозволяє визначити основні компоненти політики соціального партнерства, розглянути її форми, моделі та механізми, виокремлюючи ключові характеристики, які уможливлюють оформлення тієї чи іншої побудови системи соціального партнерства. Використання методів індукції і дедукції сприяє відтворенню загальної теоретичної бази дослідження та її застосування до реально існуючих моделей соціального партнерства. Метод класифікаційного аналізу дозволяє проводити ефективне дослідження політики соціального партнерства з розподілом за різними моделями, формами та способами реалізації. 

Для визначення передумов та чинників, що обумовлюють вибір тієї або іншої моделі, а також для дослідження трансформаційної динаміки концепції соціального партнерства ефективними стають ретроспективний і порівняльно-аналітичний методи. Асоціативний і лабораторно-прогностичний методи є необхідними при аналізі можливостей впровадження механізмів соціального партнерства, а також для прогнозування і корегування процесу практичної реалізації даної політики. 

Наукова новизна дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу суспільно-політичної концепції соціального партнерства як способу ефективної реалізації соціальної політики у демократичній державі, узагальненні теорії та практики даної концепції в зарубіжних країнах в контексті виявлення умов та можливостей впровадження політики соціального партнерства в Україні, в результаті чого створюється систематизоване наукове бачення цього завдання у плані забезпечення соціально-політичної стабільності, зміцнення інституційних основ демократії. Для вітчизняної політичної науки новим також є дослідження відносин між профспілками та організаціями підприємців з точки зору інституалізованих груп інтересів у політико-економічній сфері, що виступають не як антагонізми, а як партнери у забезпеченні соціально-політичного консенсусу. 

На захист виносяться такі основні положення: 

розвиток ідеї соціального партнерства нерозривно пов‘язаний з соціальною та економічною політикою держави. Призначення