Соціальне партнерство як ФАКТОР політичної ТА соціальної стабільності в Україні

Автором аналізуються підвалини соціальної політики Австрії як країни, що має одну з найбільш розгалужених та дієвих систем співробітництва профспілок та організацій роботодавців. Соціальні реформи мали місце ще за часів Австро-Угорської монархії. Проте поширились вони після І світової війни, коли у 1918 р. канцлером Республіки Німецької Австрії став австромарксист К. Реннер. Із системи договорів він не виключає державу, яка має вигляд «політичної корпорації». Проте роль держави полягає в оформленні стосунків між працею та капіталом. 

Одним із втілень ідеї соціального партнерства є концепція участі у прибутках, що широко розповсюджена у багатьох розвинених країнах. Спроби залучення робітників та службовців до безпосередньої участі у прибутках підприємства сягають 40-х років XIX ст. З теоретичним обгрунтуванням вдосконалення механізму розподілу прибутків виступив Е. Бернштейн, який вважав це єдиним правильним шляхом «перетворення бідних на багатих». 

Автор робить висновок, що сьогоднішня політика соціального партнерства отримала значну теоретичну підтримку у вигляді багатьох соціально-економічних концепцій: як таких, що відображають зміну самої суті суспільних відносин, так і концепцій, пов'язаних з конструюванням та регулюванням ринку праці. Тому впровадження та розвиток політики соціального партнерства в Україні повинен йти у тісній взаємодії з виробничою та соціальною політикою держави. 

У другому розділі «Соціальне партнерство – парадигма становлення демократичної державності: світовий досвід» розглядаються існуючі на сьогоднішній день моделі соціального партнерства, аналізується їх придатність до українських умов. 

Після Другої світової війни, яка стала переломним моментом у переході від індивідуалістської системи до системи групово-кооперативних цінностей, почався інтенсивний розвиток концепції соціального партнерства. Ця концепція має декілька класифікацій, які виходять як з географічно-цивілізаційного критерія, так і критерія політичної ідеології. За першого визначають американську, скандинавську, європейську, а також англосаксонську, романську, середньоєвропейську та скандинавську моделі. В контексті критерія політичної ідеології моделі виокремлюються як консервативна, соціал-демократична і демократична. На думку дисертанта, саме цей критерій у найбільш точний спосіб відображає не тільки сутність різних моделей соціального партнерства, а й дозволяє ідентифікувати умови та чинники, що призвели до формування кожної з них, уможливлюючи визначення грунту для впровадження концепції соціального партнерства в тій чи іншій країні. 

Функціонування консервативної моделі, до якої автор відносить Сполучені Штати Америки та Японію, більшою мірою базується на загальній правосвідомості й добрій волі сторін, і меншою – на законодавчих актах. Аналіз сучасної стратегії управління переконує в активізації «людського фактору», що в сучасній розширеній трактовці розглядається не лише як учасник виробництва, а й як комплексний суб'єкт усіх стадій соціально-трудових відносин. 

Для демократичної моделі соціального партнерства (Німеччина, Австрія) характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях. Ці органи займаються, насамперед, попереджувальною роботою, що дозволяє не доводити справу до серйозних конфліктів. 

Однією з особливостей Австрії та Німеччини є сильна централізація організацій профспілок. Досягненням цієї системи є висока стабільність переговорного процесу. 

Соціал-демократичній моделі соціального партнерства відповідає так звана «шведська модель». Ця система заснована на взаємодії та відповідному розподілі функцій держави, підприємців та профспілок. Причому, на відміну від консервативної моделі, держава виступає головним демократичним інструментом, за допомогою якого можна не тільки забезпечувати стабільність економічної системи, а й домагатися її вдосконалення, зберігаючи основу – ринкове господарство та приватне підприємництво. Автором аналізується діяльність Центрального об'єднання профспілок Швеції (ЦОПШ), ступінь участі трудящих в якому є дуже високий. Автор звертає увагу на один важливий і типовий тільки для цієї країни аспект соціальної політики, що великою мірою обумовив її ефективність. А саме: якщо в інших державах Заходу соціальна політика стала складником державно-монополістичного регулювання економіки лише у 60-і роки, то у Швеції, починаючи з 40-х років, соціальна політика є одним з головних елементів економічної політики. 

У будь-якій моделі соціального партнерства наявна система участі найманих робітників у прибутках, що є, на думку автора, важливим фактором промислової демократії. Іншим аспектом промислової демократії є право робітників на участь в управлінні, що звичайно має дві форми. Перша полягає у наданні повноважень органам фабричного (заводського) представництва, друга – у включенні представників робітників до складу керівного органу фірми. Автор аналізує досвід Німеччини, де участь в управлінні підприємством відбувається в рамках тарифної автономії, яка передбачає свободу соціальних партнерів домовлятися про заробітну плану та умови праці без прямого державного втручання, хоча й згідно з визначеними правовими нормами. 

Автором пропонується застосування демократичної моделі соціального партнерства (зокрема, створення рад підприємств, інституту тарифної автономії) як найбільш придатної для умов перехідного періоду в Україні. Відсутність стійких традицій соціального партнерства, наявність утриманських настроїв у суспільстві, на думку автора, не відповідає консервативній моделі з її наголосом на загальній правосвідомості у людських стосунках. Також не відповідає сучасним умовам України соціал-демократична модель соціального партнерства з надвисокими податками та не менш високим рівнем соціального забезпечення. 

Проте автор підкреслює гнучкість системи соціального партнерства, яка не є застиглою формою. Одна модель може доповнюватись рисами іншої. Головною умовою для існування соціального партнерства є створення державою певного кола координуючих механізмів, без яких жодна модель існувати не може. 

У третьому розділі «Соціально-історичні аспекти державної