Соціальне партнерство як ФАКТОР політичної ТА соціальної стабільності в Україні

Професійні спілки – закономірний та необхідний інститут цивілізованого суспільства. На сьогодні відмінність вітчизняних профспілок від західноєвропейських полягає в їхній соціальній неоднорідності. Вони включають представників як з боку найманих робітників, так і з боку власника. Це є однією з основ для спільних дій обох груп. В умовах перехідного періоду така єдність є об'єктивною реальністю. Іншою особливістю вітчизняних профспілок є їх специфічні захисні функції (організація дозвілля та оздоровлення, забезпечення належного рівня життя працівників та членів їх сімей тощо). Автор висловлює припущення, що для підвищення ефективності профспілок у плані формування, представлення і забезпечення прав та інтересів у трудовій діяльності коло напрямів та адресатів повинно бути звужено. Концентрація зусиль на головних напрямах регулювання соціально-трудових відносин дозволить ефективно захищати інтереси найманих працівників, а в результаті – підвищити результативність профспілкової діяльності. Зарубіжний досвід профспілкового руху свідчить про виправданість обмежень напрямів діяльності профспілок сферою праці. 

Важливою складовою соціального партнерства є форми та методи вирішення трудових спорів та конфліктів, що дозволяють їх попередити або пом‘якшити. Суттєвим кроком у цьому напрямі є створення в Україні у 1993 р. Національної Ради соціального партнерства при Президентові України. За участю Національної ради розроблено проект Закону України «Про соціальне партнерство». Окрім законотворчої роботи, НРСП, на думку автора, має сприяти тому, щоб регіональні інтереси знаходили вихід не тільки через законодавчу та виконавчу владу, але й через місцеві представницькі органи соціального партнерства. 

До найбільш складних проблем, які безпосередньо стосуються становлення системи соціального партнерства в Україні, слід віднести ситуацію на українському ринку праці. Високий рівень страйків, зростання кількості безробітних не можуть сприяти політиці співробітництва. З огляду на зарубіжний досвід автором пропонуються такі попереджувальні та регулюючі заходи: часткове або повне відшкодування витрат роботодавцям на заробітну плату висококваліфікованих категорій робітників; безкоштовна для підприємства та робітника перепідготовка кадрів у державних закладах; створення на підприємствах режимів добровільного графіку робіт в умовах неповного робочого часу. 

Механізм соціального партнерства, що складається в Україні і діє на загальнонаціональному рівні, фактично має характер трипартизму. Система трипартизму дозволяє збалансувати взаємні вимоги робітників та працедавців і з інших проблем. Головне, щоб держава потурбувалась про справедливі правила гри і зрозуміла, наскільки небезпечним може бути дисбаланс сил у сфері праці. 

Конкретними кроками на шляху вдосконалення системи соціального партнерства в Україні автор вважає: виконання державою функцій арбітра та гаранта у забезпеченні двосторонніх угод між союзами підприємців та профспілковими об'єднаннями робітників; проведення міністерствами та облдержадміністраціями активної політики на ринку праці як одне з пріоритетних напрямів соціально-економічної політики, спрямованої на забезпечення гарантованого законодавством України рівня соціального захисту безробітних; відновлення різноманітних форм участі робітників в управлінні підприємствами – рад трудових колективів, виробничих рад, груп якості тощо; формування світогляду рівності обох партнерів – підприємця і робітника. 

У висновках дисертації узагальнюються основні результати дослідження. Доведено, що становлення системи соціального партнерства відбувалось на Заході нерівномірно і визначалось особливостями економічного розвитку, історичним моментом та культурним полем країни, що обумовлювало появу різних моделей соціального партнерства. Найбільш придатною для України може бути демократична модель. Головною умовою для існування соціального партнерства є створення державою певного кола координуючих механізмів, без яких жодна модель існувати не може. Система соціального партнерства, з одного боку, здатна забезпечити соціальну злагоду в масштабах всієї країни, а з іншого, може сприяти досягненню конкретних угод в окремих галузях. Політика соціального партнерства є тим механізмом, з допомогою якого перехід України до постіндустріального суспільства може відбуватись менш болісно, створюючи умови, що сприятимуть розвитку демократії. Автором визначаються ключові напрями та конкретні завдання щодо становлення системи соціального партнерства в Україні. 

 

 

1.Ляшенко Т.М. Соціальне партнерство як фактор політичної та соціальної стабільності // Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К. : Парламентське видавництво, 1998. – 0, 5 друк. арк. 

2.Ляшенко Т.М. Соціальне партнерство: конституційна норма чи узвичаєна традиція? // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998 р. – К. : Гнозис, 1998. – 0, 2 друк. арк. 

3.Ляшенко Т. Роль держави у системі соціального партнерства // Наукові записки. Збірник. – К. : Інститут національних відносин і політології НАН України. – 1997. – Вип. 1. – 0, 2 друк. арк. 

4.Ляшенко Т. Деякі проблеми впровадження політики соціального партнерства в Україні // Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України. Зб. матеріалів українсько-австрійського симпозіуму. – Львів, 1996. – 0, 3 друк. арк. 

У дисертаційній роботі досліджується суспільно-політична концепція соціального партнерства як способу ефективної реалізації соціальної політики у демократичній державі, забезпечення соціально-політичної стабільності, зміцнення суспільних засад демократії. 

У теоретичному плані систематизовано науковий базис концепції соціального партнерства, розглянуто процес її оформлення як теорії соціального миру, нового суспільного договору, необхідного для еволюційного розвитку держави, на противагу ідеї класової боротьби. Проведено комплексний порівняльний аналіз світової практики становлення різних форм, моделей та механізмів соціального партнерства у країнах індустріальної демократії, визначено їх динаміку та сучасні тенденції. На прикладі співробітництва організацій підприємців і профспілок за регулюючої функції держави проаналізовано систему трипартизму, що є дієвим способом послаблення соціально-трудових конфліктів, особливо в перехідний період. 

У призмі концептуальних засад соціального партнерства досліджується соціально-економічний розвиток України у XX ст., що дозволяє ввести його в контекст загальносвітових трансформаційних процесів, становлення соціальної держави. Такий підхід уможливив виокремлення моделі соціального партнерства, яка є найбільш відповідною до умов сучасної України. 

Ключові слова: соціальне партнерство, трипартизм, соціальна держава, соціальна політика, соціально-трудові конфлікти, перехідний період, профспілки, індустріальна демократія, новий суспільний договір. 

 

В диссертационной работе исследуется общественно-политическая концепция социального партнерства как способа эффективной реализации социальной политики в демократическом государстве, обеспечение социально-политической стабильности, укрепление общественных основ демократии. 

В теоретическом плане систематизировано научный базис концепции социального партнерства, рассмотрено процесс ее оформления в качестве теории социального мира, нового общественного договора, необходимого для эволюционного развития государства, в противовес идее классовой борьбы. Проведено комплексный сравнительный анализ мировой практики становления различных форм, моделей и механизмов социального партнерства в странах индустриальной демократии, определено их динамику и современные тенденции. На примере сотрудничества организаций предпринимателей и профсоюзов при регулирующей функции государства проанализирована система трипартизма, которая является действенным способом ослабления социально-трудовых конфликтов, особенно в переходный период. 

В призме концептуальных основ социального партнерства исследуется социально-экономическое развитие Украины в XX ст., что позволяет ввести его в контекст общемировых трансформационных процессов, становления социального государства. Такой подход сделал возможным определение модели социального партнерства, наиболее соответствующей условиям современной Украины. 

Ключевые слова: социальное партнерство, трипартизм, социальное государство, социальная политика, социально-трудовые конфликты, переходный период, профсоюзы, индустриальная демократия, новый общественный договор. 

 

In the thesis the conception of social partnership as a way to carry out an efficient social policy in democratic state and to ensure the social and political stability as well as to strengthen social foundations of democracy is studied. 

In the theoretical aspect the scholar basis of the conception is systemised as well as the process of its forming as a theory of social cooperation, a new social contract, which is needed to evolutionary state development as opposed to the idea of class struggling, is observed. A complex comparative analysis of the world's practising various forms, models and mechanisms of social partnership in the industrial nations is done, its dynamics and contemporary trends are defined. After the example of cooperation between employee organisations and trade unions under state's regulating function a tripartite system is analysed. This system becomes an efficient way to weaken social and labour conflicts, especially during the transition period. 

In the prism of conceptual bases of social partnership a social and economic development in Ukraine in XXth century is studied. It enables to bring it into the context of the world's transformation processes and developing welfare state. On such grounds the model of social partnership, which largely meets the terms of a modern Ukraine, is determined. 

Key words: social partnership, tripartism, welfare state, social policy, social and labour conflicts, transition period, trade unions, industrial democracy, new social contract.