Соціологія

На думку О. Конта, розвиток особистості й суспільства взаємозалежні. Особистість діє на основі й у межах суспільства, на базі вироблених у суспільстві правил і норм поведінки, виконання яких суспільство забезпечує через відповідні соціально-політичні, духовні, релігійні та інші інститути. Для пізнання законів розвитку суспільства необхідні вивчення окремих соціальних фактів, їх зіставлення і перевірка. Замість теоретичних узагальнень філософії в соціології вибудовується логічний ланцюг умовиводів на основі емпіричних фактів.

Соціологія О. Конта умовно складається з двох частин: "соціальної статики" і "соціальної динаміки", у яких він запропонував постійні та перемінні фактори впливу на формування соціальної поведінки людей.

До первинних факторів "соціальної динаміки" він відносив розумовий розвиток, процеси політичної і соціальної трансформації суспільства, політичний устрій, наявність талановитої особистості або суспільної потреби. "Соціальна динаміка" активно впливає на мотивацію поведінки людей та на формування їх характерних рис, наприклад, поява засновника ісламу пророка Мухаммеда істотно змінила весь устрій життя кочових арабських племен. Саме це повинна досліджувати позитивна соціологія.

До постійних факторів "соціальної статики" належать особливості клімату, приналежність до раси або народу, місце проживання, соціальна структура суспільства та наявність соціальних інститутів, зафіксованих у виді традицій, культури, владних організацій. Так, людина первісного суспільства з великими труднощами буде сприймати знання, якщо потрапить у сучасне суспільство, бо її світогляд формувався в інших стабільних умовах. Умову соціального прогресу Конт бачив у первинності розвитку моральних, розумових, політичних якостей людської свідомості, яка визначає всі інші сторони діяльності індивідів.

Авторитетним представником натуралістичної школи в соціології був Герберт Спенсер (1820-1903). Еволюція для нього - універсальний процес і він розглядає суспільство за аналогією з єдиним біологічним організмом. У своєму основному творі - "Система синтетичної філософії" він докладно виклав свої погляди на еволюцію природних і соціальних явищ. Суть органічної теорії суспільства він виклав в "Наукових, політичних і філософських дослідженнях". Вона полягає в тому, що суспільство розглядається як єдина система взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вона діє за біологічними законами:

• будь-які суспільства, як і живі організми, в процесі свого росту і розвитку збільшуються в масі;
• ті й інші ускладнюються;
• з часом залежність між частинами стає все більшою;
• ті й інші продовжують жити як єдине ціле, хоча складові їхні елементи (люди в суспільстві, клітини в організмі) постійно зникають і з'являються.

Еволюція виконує роль рушійної сили соціального прогресу. Якщо суспільство розвивається від простого до складного, де кожен суб'єкт виконує тільки йому властиві функції, то зростаюча взаємозалежність елементів робить необхідним створення певної регулюючої системи соціальних інститутів, наприклад, - влади. Суспільства, які регулюють соціальні відносини шляхом твердого примусу, належать до типу "войовничих"; суспільства, де контроль переноситься на місця і централізація слабкіша, називаються "індустріальними" і вони мають історичні переваги.

Ускладнення соціальної структури є природним наслідком соціальної еволюції - збільшення у масі та ускладненні функцій. Спочатку Спенсер висуває концепцію "однолінійної" еволюції, тобто безупинного поступального руху суспільств, якщо фактори впливу досить стабільні; потім модифікує її в "багатолінійну", яка припускає кілька векторів розвитку внаслідок випадкової дії якогось фактору, або їх груп і далі припускає можливість соціальної деградації. Класичним прикладом може бути історія падіння цивілізації інків й майя в Південній Америці.

Отже, соціальний прогрес - це результат спільної діяльності людей, націленої на досягнення позитивної мети. Виходить, метою соціології  є потреба ставити і вирішувати питання мотивації соціальної поведінки і діяльності індивідів.  

Г. Спенсер розвинув ідеї О. Конта стосовно проблем рівноваги, гармонії і стабільності суспільства. Соціальна рівновага (гармонія інтересів і компроміс у діяльності людей і соціальних інститутів) виступає фактором стабільності суспільства. При порушенні пропорцій між мотивами і наслідками діяльності людей, особистістю і суспільством, діяльністю державних органів і поведінкою громадян починається розпад суспільства. Розпаду передує занепад - неефективна діяльність держави, "промислових класів", зростання дезінтеграційних процесів на всіх рівнях. Г. Спенсер, подібно Ч. Дарвіну, висунув ідею природного "соціального відбору" найбільш пристосованих людських співтовариств. Наприклад, збільшення населення у світі стимулює вимирання  інтелектуально нерозвинених груп, великих спільнот. Соціальні групи і народи, які постійно пристосовуються, неминуче прийдуть до процесу асиміляції.

У соціології кінця XIX ст. панували два методи аналізу суспільства - раціоналістичний та історичний.

Прихильникам раціоналістичного підходу, які спирались на ідеї гуманізму, було притаманне визнання природних прав людини і самовладдя народу, його права на встановлення розумних законів і розумного суспільного устрою, що відповідає людській природі. Прихильники історичного підходу, навпроти, підкреслювали важливість традиційних норм і принципів людського співіснування і необхідність історично сформованих форм державного і правового регулювання громадського життя.

Класиком "соціологічної історичної школи" став Еміль Дюркгейм (1858-1917) Він доводив, що соціологія повинна вивчати соціальну реальність. Першоджерелами соціальної реальності є соціальні факти, сукупність яких і є суспільство.

Він вважав, що "соціальним фактом" є будь-який спосіб дії, здатний впливати на індивіда незалежно від його бажання. Наприклад, готові традиції, релігія й система виховання, відносини обміну, держава існують самостійно. Людина, незалежно від своєї волі, сприймає у якості мотивації поведінки існуючі цінності.

Е.Дюркгейм у "Правилах соціологічного методу" (1885) сформулював основні правила соціологічного дослідження. Соціальні факти необхідно розглядати як "речі". Це означає, що: 

а) соціальні факти  існують незалежно від волі особистості;

б)