Співучасть у злочині

Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що: 1) співучасть є тіль-ки там, де в злочині беруть участь кілька осіб, тобто дві або більше. Причому кожна з цих осіб повинна бути особою фізичною, осудною і досягти віку кри-мінальної відповідальності; 2) співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті містить у собі такі три моменти:

а) злочин здійснюється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них робить у вчинення злочину свій внесок.

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожен із них виконував у злочині. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається тим, що вчинив виконавець злочину;

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Діяльність кожного співучасника має за часом передувати тому злочину, що вчинює ви-конавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити цей злочин.

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умис-ного злочину. У законі суб’єктивну сторону співучасті у злочині виражено словами – злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

а) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) всі особи, що беруть участь у злочині діяють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації.

Перш за все, з закону випливає однозначний висновок – співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможливою.

При співучасті не тільки діяння має бути умисними, але і всі співучас-ники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діяє умисно – співучасті не має. Діяти умисно при співучасті означає, що всі спів-учасники мають спільний умисел. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Причому змова – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті. Вона може мати різний характер, виражатися різним способо. У біль-шості випадків така змова має усний характер, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й письмова змова, змо-ва за допомогою використання технічних систем.

Умисел при співучасті містить інтелектуальні та вольові моменти. Од-нак, оскільки злочини вчинюється в співучасті, ці моменти мають свою спе-цифіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого ним особистого діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Іншими словами. Співучасник повинен бути обізнаний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у су-сіда рушницю для полювання і сусід дає рушницю, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому вико-навцю саме для вчинення вбивства. Має місце співучасті, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у ба-жанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець.

 

 

Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. Частина 1 ст. 27 передбачає, що поряд із виконавцем спів-учасниками визначаються організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) відповідно до ч. 2 ст. 27 визначається осо-ба, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають криміналь-ній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Із цьго визначен-ня випливає, що виконавцем є співучасник, що повністю або частково вико-нує те діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони вчинюванного злочину. Наприклад, при розбої виконавцем цього злочину є не тільки той, хто вилу-чає майно у потерпілого, а й той, хто в момент вилучення застосовує насиль-ство до потерпілого, примушуючи його віддати майно, або позбавляючи його можливості покликати когось на допомогу.

Без виконавця немає співучасті, бо тільки він здійснює задумане, віе реа-лізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець є виз-начальною, центральною фігурою в співучасті.

Далі, із закону випливає, що виконавцем визнається й особа, що вико-ристовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктами злочину. У цих ви-падках має місце посередня винуватість (інакше її називають посереднє за-подіяння чи посереднє виконання). Вона має місце там, де як фактичний (фізичний) виконавець злочину виступає особа, яка за кримінальним законом не є суб’єктом внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок малолітніх). У таких випадках особа, що фактично вчиняє злочинні дії, не не-се кримінальної відповідальності внаслідок відсутності ознак суб’єкту зло-чину. А виконавцем злочину є особа, яка використовує неосудного або особу, що не досягла віку кримінальної відповідальності.

Організатор (ч. 3