Становлення Гетьманщини в українській історіографії (40-ві роки ХІХ - початок ХХ ст.)

Оцінки історичного значення Переяславсько-Московського договору 1654 р., дані в працях вчених, суттєво відрізнялися. М. Максимович та П.Куліш сформулювали ідейні засади так званої “переяславської легенди”. Прагнув бути об’єктивним у цьому питанні М. Костомаров. Критично оцінювали угоду В. Антонович, О. Барвінський, М. Аркас, М. Грушевський. 

За словами П. Сокальського, українці усвідомлювали, що мають справу “з московським абсолютизмом”. На його думку український народ “свідомо віддав перевагу “меншому злу перед більшим”. 

О. Попов першим з українських вчених розглянув правовий бік Переяславського договору. Д.Донцов категорично заперечував, як безпідставні, твердження російських істориків щодо “приєднання Малоросії”. На його думку, “Переяславський трактат був ... добровільним з’єднанням двох незалежних держав на підставі реальної унії”. 

М. Слабченко також сприймав Переяславську умову як акт, здійснений двома державами: козацькою та Московською. Історик вважав, що Переяславський договір був найголовнішим актом в історії України ХVІІ ст. Договірні пункти 1654 р. одеський вчений називав “українською Хартією”, хоча визнавав, що вона мала суттєві недоліки. В ній, на його думку, була “в загальних рисах визначена організація публічної влади Гетьманщини”, яка була визнана васальною державою.

В. Липинський розглядав Переяславський договір як один з найважливіших тодішніх політичних актів України. Історик стверджував, що Переяславська умова становила перший офіційний союз України. Він був переконаний, що ця угода була “випадковим союзом, зверненим проти Польщі й заключеним для визволення України”. На думку вченого, це був військовий союз проти Польщі й татар, “забезпечений формою протекторату”. 

Оцінки Переяславсько-Московського договору 1654 р., висловлені в працях українських істориків 40-х років ХІХ-початку ХХ ст., відображали іх суспільно-політичні погляди, національно-патріотичну орієнтацію більшості з них. Вони розглядали цю угоду з позицій української історіографії, які принципово відрізнялися у важливих аспектах від концепції російських істориків ХІХ ст. Події, пов’язані з Переяславською радою, здебільшого висвітлювалися не тільки як факт історії українсько-російських відносин, але також як певний крок у складному процесі державотворення в Україні у добу Національно-визвольної війни. При висвітленні цього питання в українській історіографії простежувалася певна концептуальна еволюція, розширення джерельної основи досліджень. Це сприяло конструктивному розв’язанню даної дослідницької проблеми.

Шостий розділ дисертаційного дослідження “Політичний розвиток Гетьманщини в 1654-1658 рр. в українській історіографії” присвячений аналізу історіографії козацької держави в останній період гетьманства Б.Хмельницького та після обрання гетьманом І.Виговського до укладення Гадяцького трактату. 

У підрозділі “Внутрішнє та міжнародне становище України в 1654-1657 рр.” розглядається історіографія процесів державотворення в Україні у післяпереяславський період. У працях М. Костомарова, П. Буцинського, О. Левицького, М. Драгоманова, О. Барвінського, О. Єфименко, М. Грушевського, М. Аркаса, І. Крип’якевича, В. Липинського висвітлювалися наслідки цієї угоди для Гетьманщини, ставлення різних верств українського населення до московського протекторату, політичні суперечності, пов’язані з ним, внутрішнє та міжнародне становища Війська Запорозького. 

Більшість істориків, починаючи з Д. Бантиш-Каменського, вказувала, що населення України неоднозначно поставилося до з’єднання з Московською державою. М. Костомаров першим в історіографії аналізував це питання. П. Буцинський виділив ті українські суспільні сили, які протидіяли переяславській угоді, а також тих, хто підтримував її. П. Буцинський, Д. Яворницький та М. Грушевський звернули увагу на негативне ставлення запорожців щодо московської протекції над Військом Запорозьким. 

В українській історіографії знайшло певне відображення питання про роль авторитетного в українському суспільстві вінницького полковника І. Богуна у військово-політичних подіях 1654 р. Історики відзначали, що він відмовився присягати на вірність московському царю і не пішов на угоду з польським королем. На думку О.Єфименко, така принципова позиція І. Богуна свідчила про його прихильність до ідеї самостійності козацької держави.

Важливе місце в історіографії посіло висвітлення різних аспектів політичного курсу Б. Хмельницького в останній період його гетьманства. М. Костомаров, М. Грушевський, В. Липинський зазначали, що розпочався новий етап історії козацької держави, пов’язаний з намірами гетьмана домогтися повного визволення України від польської влади і включення до її складу всіх етнічних українських земель, визнання їх вільними з боку Польщі. 

Але така політика гетьманського уряду наштовхнулася на протидію царської влади, що обумовило загострення українсько-російських суперечностей. М.Костомаров, М.Аркас, М.Грушевський, В.Липинський були одностайними в негативному сприйнятті Віленського перемир’я, укладеного у жовтні 1656 р. між Польщею та Московською державою. Але, висвітлюючи це питання, історики характеризували здебільшого не сам зміст Віленського трактату, а його сприйняття у Війську Запорозькому як чинника, який обмежував суверенітет Гетьманщини. З точки зору козацького уряду, він суперечив попередньому українсько-російському договору.

Неоднозначність оцінок істориків виявилася при аналізі проблем обрання на гетьманство наступника Б.Хмельницького. М.Грушевський вважав це політичною помилкою засновника козацької держави. З іншого боку, В.Липинський пов’язав такий крок з планами гетьмана, спрямованими на утвердження спадкової монархії як фактора стабільності в Україні. Проте подальший розвиток політичної ситуації в Україні, посилення внутрішнього протистояння поставило під сумнів правильність цього рішення.

Підсумовуючи результати державотворчої діяльності Богдана Хмельницького, українські історики висловили широкий спектр оцінок на його адресу. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в історіографії було відкинуто крайні погляди в цьому питанні і утвердилися виважені, конструктивні характеристики особи та діяльності засновника козацької держави.

У підрозділі “Гетьманщина без Богдана Хмельницького. Початок Руїни та її вплив на процеси державотворення в