Становлення Гетьманщини в українській історіографії (40-ві роки ХІХ - початок ХХ ст.)

Обмеженість завдань громадсько-політичної діяльності народників перепліталася з їх методологічною слабкістю, хибами в історіографії. Це виразно знайшло відображення в історичних поглядах провідних вчених – прихильників народницької концепції другої половини ХІХ ст. В.Антонович, характеризуючи утворення Гетьманщини, наголошував на бездержавності українського народу та його історії. О. Лазаревський підносив народ, протиставляючи йому старшину, однобоко розглядаючи її місце в історії. 

Історичні праці М. Костомарова започаткували передові для свого часу ліберально-народницькі погляди, в яких вперше в українській історіографії знайшла вираз “народно-державницька концепція”, на що вказує провідний сучасний костомаровознавець Ю. Пінчук. М. Костомаров та М. Драгоманов спробували подолати методологічну обмеженість народницької історіографії, розвивали народно-державницьку концепцію. Вони ближче підійшли до передової європейської історіософії. 

На рубежі ХІХ-ХХ ст. в українській історіографії виникнення Гетьманщини відбулися зміни щодо наукових концепцій вчених, проблематики їхніх досліджень. У добу, яка готувала відродження Української держави, історіографія збагатилася новими працями, які з’явилися на підґрунті, закладеному попередніми поколіннями українських учених. Народницька концепція, яка в той час сприймалася як певний архаїзм, ще простежувалася в працях І. Каманіна, Д. Яворницького, В. Вовка-Карачевського, М. Василенка. Але, спираючись на позитивістську методологію, вона трансформувалася в народно-державницькому напрямку в історичних поглядах О. Левицького, О. Єфименко, М. Грушевського, М. Слабченка та деяких інших вчених. 

Нова тенденція призвела до формування державницького напрямку української історичної думки, репрезентантами якого були В. Липинський, С. Томашівський, В. Герасимчук, І. Крип’якевич, М. Кордуба. Вони значно розширили джерельну базу своїх історичних студій, особливо, залучивши зарубіжні документальні архівні матеріали, мемуарні твори. Обробка цих джерел здійснювалася все більше під впливом нових історіософських напрямків того часу. У працях В. Липинського державницька концепція грунтувалася на ідеях неоромантизму. Нові тенденції у розвитку української історичної думки дозволили підняти дослідження процесів державотворення у козацькій Україні на якісно новий, більш високий теоретичний рівень. В дослідженнях українських істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. домінувало сприйняття Гетьманщини як козацької держави. 

У третьому розділі дисертації “Передумови виникнення козацької держави (історіографічний аналіз проблеми)” висвітлюються з історіографічної точки зору об’єктивні та суб’єктивні чинники, які обумовили закономірність створення козацької держави у середині ХVІІ ст. У підрозділі “Загострення суспільних суперечностей як чинник розгортання боротьби за створення української державності” розглядаються історіографічні аспекти суспільних, економічних, соціальних, релігійних, політичних протиріч, які склалися після Люблінської унії, за умов перетворення України на польську провінцію. Як показує історіографічний аналіз, більшість вчених дотримувалася думки, що Люблінська унія поставила Україну в нерівноправне, пригноблене становище порівняно з польськими та литовськими землями. Історики довели, що в Люблінський період (1569-1648 рр.) в Україні відбувалося загострення політичних, соціальних, релігійних, національних суперечностей, що перетворило українські землі на арену національно–визвольної боротьби проти польсько-магнатського панування. 

Українські історики романтичного напрямку (Д. Бантиш-Каменський, М. Максимович, М. Костомаров та ін.) серед причин, які призвели у XVII ст. до загострення суперечностей в українському суспільстві, на перше місце ставили релігійний чинник, а найбільше відзначили негативні наслідки Берестейської унії. Дослідники стверджували, що підтримка польською владою церковної унії, фактична заборона православної віри призвела до того, що релігійне питання набуло для українців політичного характеру. Захист української православної церкви став справою більшості народу.

Історики-позитивісти (В. Антонович, О. Єфименко, М. Василенко, М. Грушевський), хоча і наголошували на деструктивному впливові Берестейської унії на український суспільний розвиток, проте не вважали це головною причиною посилення протистояння в Україні, а вказували на значення соціально-економічних суперечностей. Особливо актуальним, на думку дослідників, було земельне питання, гострота якого виявилася у відносинах між шляхтою та селянами. В соціально-політичному розвитку українських земель особливо відзначалися гострі суперечності, пов’язані з безмежним пануванням магнатів.

У працях українських істориків з часом все більш важливе місце посідало питання про загострення національних суперечностей в українських землях після Люблінської унії. 

На ґрунті загострення протиріч формувалася мотивація національно-визвольної боротьби, могутніх соціальних рухів, що вело до оновлення суспільства; визначилися соціальні сили, які вели цю боротьбу, та їхні політичні інтереси. З цих все більш антагоністичних суспільних суперечностей виростало усвідомлення того, що Польській короні були чужі національні інтереси українців, а, отже, з’явилося розуміння необхідності створення власної національної держави. 

У підрозділі “Соціально-політичні процеси в українських землях після Люблінської унії” зазначається, що для розуміння передумов Національно-визвольної війни і процесів державотворення в Україні велике значення має історіографічний аналіз суспільних відносин, які склалися в українських землях у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Співвідношення соціальних сил у суспільстві і політичні процеси, які з цього випливали, мали великий вплив на розвиток історичних подій в українських землях в середині ХVІІ ст. Вони значною мірою обумовлювали характер державотворення в Україні, успіхи та невдачі української еліти в справі формування козацької держави. 

Історіографічне дослідження соціально-політичних передумов утворення козацької держави показало, що в працях українських