Становлення Гетьманщини в українській історіографії (40-ві роки ХІХ - початок ХХ ст.)

У другому розділі “Розвиток української історіографії cтановлення Гетьманщини в 40-х роках ХІХ – на початку ХХ ст.” аналізуються умови формування концепцій української історіографії щодо питань становлення козацької держави. 

Перший підрозділ “Формування наукового інтересу істориків до питань утворення козацької держави” присвячений висвітленню питань, які обумовили суспільно-політичну актуальність, науковий інтерес українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. до дослідження зазначеної проблеми. Аналіз історіографічної ситуації в Україні дозволив з’ясувати, що головну роль у цьому процесі відігравало українське національне відродження, яке мало дуже потужний вплив на розвиток історичної думки. Важливим елементом формування національної свідомості українців стала історична пам’ять народу. З розвитком українського національного руху був нерозривно пов’язаний зростаючий суспільний інтерес до історії козацької держави. 

Невід’ємним елементом формування національної свідомості стала історична пам’ять народу і, зокрема, пам'ять про Гетьманщину. Суперечливе ставлення представників української інтелігенції до її історії відображало протиборство різних громадсько-політичних тенденцій, надзвичайно болісний пошук шляху відродження української нації.

Історична пам’ять про гетьманську державу стала свого роду мірилом національних прагнень українців, політичним орієнтиром, джерелом історичного досвіду державотворення. Вона була важливим чинником формування концептуальної основи розвитку історичної науки в Україні.

Проблеми вивчення історії Національно-визвольної війни, становлення Гетьманщини, її стосунки з Річчю Посполитою та Московською державою з 40-х років ХІХ ст. до початку ХХ ст. постійно перебували у центрі громадсько-політичного життя України. Вони були тісно пов’язані з політичними ідеями українського національного відродження того часу, які з історії козацької держави виводили плани українського державного відродження нової доби. Своєрідним феноменом тієї доби було те, що активними учасниками українського національного руху, громадсько-політичними діячами були відомі вітчизняні історики М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, В.Липинський та ін.

Звертаючись до історичних фактів доби становлення Гетьманщини, вони шукали відповіді на гострі питання тогочасного українського політичного життя. З іншого боку, участь у громадсько-політичному житті України спонукала вчених до більш глибоких наукових досліджень процесів державотворення в Україні у середині ХVІІ ст. У такому поєднанні національного руху та наукових студій істориків формувалися концепції їх досліджень. Ідеї українського національного відродження формували суспільно-політичну мотивацію того наукового інтересу, який спрямовував історичні студії вчених. 

У підрозділі “Науково-організаційні засади дослідження Гетьманщини” висвітлюється археографічна діяльність українських істориків, пов’язана з вивченням проблем становлення козацької держави, а також формування науково-організаційних основ їх дослідження у Наддніпрянській Україні та Східній Галичині у вказаний період. 

Важливою умовою успішного розвитку української історіографії становлення Гетьманщини була активна археографічна діяльність Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, О. Бодянського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, О. Левицького, І. Каманіна, О. Лазаревського, М. Грушевського, С. Томашівського, В. Герасимчука, І. Крип’якевича, М. Кордуби, спрямована на формування джерельної бази досліджень. Цьому сприяла робота Київської археографічної комісії, Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Різноманітні джерела з проблем становлення Гетьманщини публікувалися в додатках до наукових праць істориків, окремими виданнями у спеціальних археографічних збірниках в Києві, Львові, Санкт-Петербурзі, Москві. 

Незважаючи на імперські утиски, різноманітні політичні перепони, матеріальні труднощі, протягом 40-х років ХІХ – початку ХХ ст. в Україні зусиллями вчених було поступово створено науково-організаційні засади історичних досліджень, що дозволило піднести дослідження проблем становлення козацької держави на серйозний науковий рівень. Археографічна, науково-організаційна діяльність українських вчених була важливим чинником розвитку національного руху. Її успіхи та труднощі залежали від процесів національного відродження в Україні. У Києві та Львові утворилися провідні українські центри наукових студій історії Гетьманщини. Осередки досліджень цих проблем з’явилися також в Харкові та Одесі. Наукові праці українських істориків з проблем становлення Гетьманщини публікувалися в російських (“Отечественные записки”, “Русский архив”, “Вестник Европы”) та в українських періодичних виданнях (“Основа”, “Киевская старина”, “Записки Наукового товариства імені Шевченка”, “Україна”). 

Здебільшого, саме історики, які висвітлювали проблеми становлення козацької держави, одночасно виступали і в якості археографів, і як учасники наукових та громадських організацій. Ця діяльність українських вчених закладала підгрунтя для глибокого, всебічного висвітлення актуальних наукових проблем історії Гетьманщини.

У третьому підрозділі “Концепції української історіографії щодо становлення козацької держави” розглядається розвиток історичної думки в Україні протягом 40-х років XІX – початку ХХ ст. з питань становлення козацької держави. У середині – другій половині ХІХ ст. було закладено основи української наукової історіографії проблеми становлення Гетьманщини, сформувалися концептуальні засади цих досліджень. Українська історіографія зазначеного періоду значною мірою розвивалася під впливом різних течій європейського романтизму. Він був провідним ідейним напрямком у європейській духовній культурі, у тому числі і в історіографії, в перші десятиліття ХІХ ст., а в Україні поширився з певним запізненням. Романтична спрямованість праць Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, П. Куліша М. Костомарова, М. Максимовича добре узгоджувалась з активізацією українського національного руху, оскільки орієнтувала вчених на посилення національної мотивації історичних досліджень, на зростання інтересу до народної пісенної творчості. В центрі уваги представників української історіографії цілком закономірно постали найбільш актуальні в той час питання перехідного періоду від середньовіччя до нового часу – козацька доба а, особливо, події Національно-визвольної війни, виникнення козацької держави-Гетьманщини.

В українській історіографії ХІХ ст. поєднувалися ідейні