Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

Очевидно варто звернути увагу на той факт, що в умовах політичної та суспільно-громадської стагнації в лавах правлячої еліти починає швидко поширюватися таке явище, як «подвійна мораль». Подвійний стандарт поведінки владної бюрократії поступово закріплюється на всіх поверхах системи.

Згодом настає такий момент, коли внутрішній розлад досягає рівня критичної маси, а «найбільш психологічно підготовленими до участі в русі виявилися ті, хто у вчорашньому минулому відрізнявся найбільшим конформізмом, хто поєднував розуміння усіх пороків радянської системи з заповзятливим служінням їй. Для них перехід від одного способу мислення до іншого був найменшою складністю».

Інші політичні партії формувалися з колишніх підпільних та напівпідпільних опозиційних сил, які в умовах демократизації суспільства та поширення гласності отримали реальну можливість не тільки легалізуватися, а й оформлятися в політичні організації та об'єднання.

Вже на початку 1991 р. в Радянському Союзі, зокрема і в Україні, здебільшого існувала багатопартійність, з'явилися десятки, сотні і навіть тисячі громадсько-політичних організацій та об'єднань, які прагнули бути незалежними від державного й партійного контролю. В Україні цей процес тривав найбільш активно, а за кількістю політичних угруповань, які різко протистояли КПРС, він був значно ширшим, ніж загалом в СРСР.

 

 

Існує потреба переглянути правове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону «Про політичні партії» досі триває дещо в замкненому колі.

Автори проектів критикують закон «Про об'єднання громадян» і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону «Про політичні партії». Як відомо, розроблені два його проекти: перший – підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий – представниками Християнсько демократично партії України. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, «а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:

1) принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;

2) контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;

3) детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є проблемою самої партії;

4) регламентація місця партії в інформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальні принципи свободи, інформації тощо.

Тому актуальні проблеми визначення цивілізованого правового поля на те, щоби ефективно реалізувати партійну політику, залишаються відкриті.

Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:

1) реальне перетворення українських партій у партії, які за визначенням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у 2) виборах і парламентській діяльності;

3) не реєстраційний тип створення політичної партії;

4) втрата правового статусу партії за умов порушення Конституції чи законів держави у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років) ;

6) державна фінансова підтримка політичних партій, що залежить від їхньої участі (кількість депутатських місць) у парламентській діяльності.

Визнання головних принципів партійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусу та особливостей функціонування політичних партій – законом «Про політичні партії».

У деяких країнах положення про статус політичних партій не внесене до Конституції. У деяких країнах відсутність цієї норми пояснюється історичним не сприйняттям терміну політична партія в сучасному контексті. Реалізація цих принципів дала б змогу реально перетворити українські партії на парламентські партії сучасного взірця, котрі виконували б функції важливих інституцій політичної системи, та закласти основи дієвої системи політичного плюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.

 

 

Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

- розширення економічної свободи;

- радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

- підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

- встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

- подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

- політичної активності громадян;

- економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

- співвідношення політичних сил;

- розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління,