+3 8(066) 185-39-18
fдо предмета. [2, с. 87]. Не дивлячись на те, що термін «епітет» є одним із найдревніших термінів стилістики, саме через це єдності в його визначеннях немає. У широкому розумінні епітет – це будь-яке означення, що вживається для вирізнення предмета думки, для називання ознаки – чи то постійної, узвичаєної, що часто повторюється і відома мовцям, чи то особливої, оригінальної, яку помітив тільки автор, яка пов’язана з конкретним текстом, з індивідуальним авторським стилем. Друге, вужче розуміння епітета охоплює лише художні, емоційно-образні означення, що відзначаються оригінальністю, нечастим вживанням, індивідуальним змістовим наповненням [23, c. 145]. Межа між цими двома епітетами-означеннями досить умовна: нерідко звичайне широковживане означення набуває в авторському дискурсі нових асоціацій, нового естетичного змісту, перетворюючись на яскравий образ.
1.2. Структурно – семантична класифікація епітетів
Останнім часом відчувається деякий спад інтересу до вивчення різновидів епітетів та їх стилістичних функцій. Ймовірно цьому сприяє нечітке усвідомлення статусу епітета як тропа, змішування його з будь-яким означенням у синтаксисі і з прикметником у морфології, обмежене розуміння епітета як метафоричного прикметника. Існують значні розбіжності в кількості семантичних і структурних класів епітетів, часто порушується їх однорідність, не враховується той незаперечний факт, що в системі тропіки поле епітета перетинається також з полями й інших тропів [6, с. 359].
Існує багато класифікацій епітетів як семантичних, так і структурних, які значно відрізняються за своїм складом і принципами, що лягли в їх основу.
У сучасній слов’янській філології найбільш повними можна вважати класифікації епітетів, репрезентовані у працях В. Москвіна та Т. Онопрієнко. Ці дослідники враховують позитивний досвід попередників у створенні класифікаційних систем епітетів і вносять необхідні, на їхній погляд, зміни та доповнення.
В. Москвін пропонує класифікувати епітети за способом позначення відповідної прикмети (метафоричний, метонімічний, зміщений), за семантичними параметрами (колористичні, оцінні), за структурою (прості, складні), за рівнем засвоєння мовою (загальномовні, індивідуально-авторські), за стійкістю зв’язків з означуваним словом (вільні, постійні; окремий різновид – антономазія), за стилістичним забарвленням (розмовні, газетні, книжні, поетичні, народнопоетичні, фольклорні), за кількісними характеристиками (ланцюжок епітетів, виделка, трійчатка), за поєднанням із фігурами повтору (тавтологічний, наскрізний). У класифікації В. Москвіна відчувається прагнення максимально повно окреслити систему різнобічних параметрів, за якими можна здійснювати розмежування епітетів не лише в художньому мовленні, а й в інших мовленнєвих стилях [14, с. 28 – 29].
Класифікація, запропонована Т. Онопрієнко, ґрунтується на врахуванні місця епітета в системі семантичних полів інших тропів.
Згідно з дослідженнями Т. Онопрієнко, досить чітко прослідковується тенденція до розподілу епітетів на дві основні категорії. До першої з них відносять узуальні (звичні, традиційні) епітети, до другої – не узуальні, оказіональні. І. Р. Гальперін і Л. Турсунова позначають ці категорії такими термінами як асоціативні і неасоціативні епітети. Другий термін, однак, є невдалим, тому що неасоціативні епітети взагалі не існують. Будь-який епітет виникає на базі певної асоціації. Не слід змішувати два види різних за характером асоціацій. Узуальні (звичні) асоціації лежать в основі епітетів, що належать до першої категорії, і тому самі ці епітети також сприймаються як звичні. Не узуальні, часто унікальні семантичні асоціації складають основу епітетів другої категорії, що мають оказіональний характер. У зв’язку з цим пропонується користуватися термінами узуально-асоціативні та оказіонально-асоціативні епітети [17, с. 1].
Звертаючи увагу на позитивні сторони існуючих класифікацій епітетів та вносячи необхідні, з нашої точки зору, зміни й уточнення, ми пропонуємо наступну семантичну класифікацію епітетів з урахуванням їх місця у польовій системі тропів:
Узуально-асоціативні епітети (usually-associated epithets)
1. Постійні (constant)
2. Описово-оцінні (descriptive-estimative)
Оказіонально-асоціативні епітети (occasionally-associated epithets)
А. Поле подібності (field of likening)
1. Компаративні.
2. Метафоричні.
3. Літотні / гіперболічні.
В. Поле суміжності (field of contiguity)
1. Метонімічні.
2. Перифразні.
С. Поле протилежності (field of contrast)
1. Іронічні.
2. Оксюморонні [17, с. 1 – 2].
Ця класифікація дозволяє визначити статус компаративних епітетів і виділити їх відмінні особливості. Компаративні епітети належать до поля подібності оказіонально-асоціативних епітетів та є результатом перетинання поля епітета з полем порівняння. Перш за все, потрібно розрізняти метафоричні та компаративні епітети, які часто змішуються.
Метафора є компаративним тропом, в якому лише одне з імен, що зіставляються, (найчастіше – суб’єкт), виражене експліцитно, а друге (об’єкт) – імпліцитно. Виходячи з цієї категорії ознаки, тільки епітетні конфігурації з імпліцитним об’єктом порівняння повинні бути віднесені до метафоричних епітетів:
Meg pushed/…/ a salt-cellar to the left of the yawning remains of a rabbit pie (A. Coppard). The sea was a wonderful cool refuse from the stickly, headachy day (J. Wain).
Порівняння, на відміну від метафори, є тропом уподібнення, в якому як суб’єкт порівняння (N1), так і його об’єкт (N2) обов’язково виражені експліцитно. Отже, будь-яка епітетна конфігурація з експліцитними N1 і N2 повинна бути віднесена до компаративних епітетів: a bird-like girl → the girl (N1) is like a bird (N2) ; a banana nose → the nose (N1) is like a banana (N2) ; a rabbit of a woman → the woman (N1) resembles a rabbit (N2).
Існують два