Структурний рельєф Південного Розточчя

Початок нового, сучасного етапу вивчення СР Південного Розточчя ознаменований появою низки докладних робіт, базованих на матеріалах детальних морфотектонічних досліджень. Особливої уваги заслуговує монографія Я. Бурачиньського (1997), присвячена характеристиці рельєфу Розтоцької височини – публікація відображає вивченість СР й рівень детальності досліджень, проведених на Розточчі науковцями Польщі. Серед публікацій 90-х років, окрім праць Я. Бурачиньського, відзначено низку робіт Т. Войцік-Бжезіньської (університет Марії Кюрі-Складовської, м. Люблін), а також роботи А. Коваля (Український науково-дослідний інститут природних газів, м. Харків).

На підставі аналізу праць українських і польських дослідників зроблено висновок про незадовільний стан вивчення СР Розточчя, особливо – його української частини. Показано, що СР височини та сусідніх регіонів на рівні детальних робіт майже не досліджувався ані в структурному (вивчення будови СР), ані в генетичному аспектах.

Здійснене автором дисертації вивчення СР Південного Розточчя передбачало проведення морфоструктурних, морфотектонічних та структурно-геоморфологічних досліджень. Зазначені види робіт близькі за змістом, але суттєво різняться за метою та основними задачами дослідження; водночас вони тісно пов’язані між собою і творять в сукупності певний комплекс дослідницьких робіт, який часто називають морфоструктурним або структурно-геоморфологічним аналізом (Арістархова Л., 1982; Палієнко В., 1992). У дисертації розкрито сутність і зміст морфоструктурних, морфотектонічних та структурно-геоморфологічних досліджень, здійснюваних при вивченні СР.

У другому розділі – Методика досліджень – стисло описано загальний хід виконаного дослідження, відзначено використані методи і методичні прийоми.

На першому етапі дослідження (спеціалізоване вивчення рельєфу території та її геологічної будови) особливу увагу приділено вивченню тектонічної структури альпійського (мезо-кайнозойського) структурного поверху. Для її картографічного відтворення зібрано, проаналізовано й узагальнено фактичний матеріал, отриманий у результаті геологозйомочних, пошуково-розвідувальних та сейсмометричних робіт і структурно-пошукового буріння. Для вивчення новітньої тектоніки проведено аналіз розподілу літофацій і потужностей окремих горизонтів (підярусів) міоцену, поєднаний з аналізом рельєфу підміоценової поверхні крейди, проаналізовано гіпсометричне положення маркуючих рівнів та горизонтів міоценового покриву.

На наступному етапі дослідження (етап морфоструктурних та морфотектонічних досліджень) проаналізовано морфологічне відображення приповерхневих складчастих форм та розломно-блокових дислокацій, виділених за матеріалами геолого-геофізичних досліджень, виявлено елементи тектонічної структури, виражені у рельєфі – складчасті, розломні та блокові морфоструктури; одночасно вивчались особливості морфологічного відображення різнорангових та різновікових структур, встановлювались їх індикаційні ознаки. На цьому ж етапі дослідження встановлювались зв’язки між місцезнаходженням і орієнтацією уступів та долин і мезо- та макротріщинуватістю корінних порід, задіяних у формуванні рельєфу. При тектонічному аналізі рельєфу особливе значення мали дослідження, спрямовані на відтворення мережі проявлених у рельєфі закономірно зорієнтованих розривних порушень – макротріщин, виявлення й оконтурення брахіантиклінальних дислокацій (довивчення тріщинної і складчастої структури здійснювалось шляхом візуального дешифрування великомасштабних (1: 50 000) гіпсометричних карт, зредукованих до вдвічі меншого масштабу, а також детальніших топокарт та аерофотознімків).

На наступному, третьому етапі дослідження (основному етапі власне структурно-геоморфологічних досліджень) головна увага приділялась виявленню та вивченню СЕР – різної генези елементів і форм, генетично пов’язаних з тектонічною структурою приповерхневої частини розрізу земної кори, нетектонічними (седиментаційними) структурними утвореннями геологічного субстрату та його літоморфними особливостями. Особливу увагу приділено з’ясуванню генези, а в окремих випадках – і механізму формування виявлених СЕР. З цією метою проаналізовано просторове співвідношення даних елементів рельєфу з відповідними елементами геологічного субстрату та іншими структурно зумовленими й аструктурними геоморфологічними утвореннями. Для вивчення будови СР особливе значення мало картографування СЕР, здійснюване у різних (1: 200000, 1: 100000 та 1: 50000) масштабах.

На останньому етапі дослідження оцінювався рельєфотвірний вплив різних структурних чинників (активної і пасивної тектоніки, розломів і складчастих структур тощо), з'ясовувалась структурно-геоморфологічна специфіка Південного Розточчя.

У наступному розділі – Геологічна будова та рельєф – розглянуто основні риси глибинної структури, будову осадочного чохла й історію тектонічного розвитку земної кори району Південного Розточчя, розкрито особливості геологічної та геоморфологічної будови його рельєфу. Багато уваги приділено характеристиці орографії і конфігурації дослідженої ділянки Розтоцької височини (з особливою детальністю описані межі Південного Розточчя, а також головні орографічні напрямки даного регіону й прилеглих до нього територій), відзначено специфіку головних геоморфологічних субрегіонів Південного Розточчя. Стисло охарактеризовано основні елементи рельєфу денудаційного, флювіального та еолового (піщані і пилуваті гряди та грядоподібні підняття) походження.

Відзначено, що головні особливості глибинної структури земної кори досліджуваного району зумовлені його розташуванням у межах трансєвропейського лінеаменту, відомого під назвою зони Тейссейра-Торнквіста (Т-Т). Південне Розточчя витягнуте вздовж зони Т-Т, його простягання добре узгоджується з простяганням зв'язаних з нею глибинних розломів й розломів, що визначають будову поверхні кристалічного фундаменту; аналогічну (північно-західну та північ-північно-західну) орієнтацію мають головні диз’юнктиви й складчасті дислокації, зафіксовані в палеозойських і мезо-кайнозойських відкладах. Розташування Розточчя у районі безпосереднього впливу зони Т-Т, яка може бути охарактеризована як область періодично повторюваного рифтогенезу (Глушко та ін., 1991), визначило розвиток його земної кори протягом венду-фанерозою, у тім числі і в останню, альпійську тектонічну епоху. У пізньоальпійський (неоген-четвертинний) час тектонічний розвиток “розтоцької” ділянки земної кори був тісно пов'язаний з пізньоорогенною еволюцією Карпатської геосинкліналі.

Враховуючи геологічну будову рельєфу, Південне Розточчя можна