Структурний рельєф Південного Розточчя

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

розглядати як продовження Подільської височини (Łomnicki, 1897). Його північно-східний край майже співпадає з межею більш-менш суцільного (на Львівському Розточчі) чи острівного (на Равському Розточчі) поширення третинних відкладів. Простягання південно-західного краю досліджуваного регіону і, у меншій мірі, його розташування досить добре узгоджується з загальним простяганням і локалізацією межі різних літофаціальних зон міоцену: височині відповідає область різнорідних у літологічному відношенні мілководних відкладів, тоді як на прилеглій ділянці Передкарпаття розповсюджені більш глибоководні піщано-глинисті відклади. При переході від Розточчя до Опілля теж спостерігаються помітні зміни у будові міоценового покриву. Середній, а особливо верхній баден по різні боки від південної межі Розточчя виступає у різних фаціях – пізньобаденські вапняки, піски і пісковики, поширені у межах височинної гряди, співвідносяться з піщано-глинистими відкладами Львівського Опілля. Отже, геологічна відособленість Південного Розточчя підкреслюється розвитком у його межах виключно мілководних (платформених) фацій міоцену.

У четвертому розділі – Елементи альпійської тектоніки у рельєфі Південного Розточчя – докладно охарактеризовано складчасту, розломно-блокову та тріщинну структуру мезо-кайнозойського покриву Південного Розточчя, представлено узагальнюючі результати морфоструктурних і морфотектонічних досліджень.

Складчаста структура та її відображення у рельєфі. Складчасту структуру мезо-кайнозойського покриву Розточчя творять різнорангові та різновікові форми. Найбільші (субрегіональні) дислокації можуть бути охарактеризовані як плакосинкліналі. Одна з цих форм (похована пізньокрейдова синкліналь Городок – Нароль) фіксує найбільш прогнуту частину Львівсько-Люблінського крейдового прогину (ЛЛКП), інша (дуже плоска пізньомаастрихтська синкліналь Львів – Замосьць) закладена на порівняно пологому північно-східному його крилі; розташовані структури субпаралельно. Обидві плакосикліналі, на відміну від локальних структур, не знаходять відповідного їм прямого чи оберненого відображення у сучасному рельєфі.

Головні локальні структури (локальні структури 1-го порядку), виявлені у верхньокрейдових відкладах Розточчя – Львівського Опілля, представлені плоскими асиметричними антикліналями та синкліналями, що витягнуті уздовж ЛЛКП. Виразнішими і краще вивченими формами є антикліналі. Довжина цих валоподібних структур вимірюється кількома десятками кілометрів, ширина досягає 6-8 км. Порівняно значними амплітудами (понад 100 м) у межах досліджуваного району виділяються дві антикліналі – Рава-Руська і Ставчанська. Амплітуда двох інших антиклінальних структур (Краснобродської та Львівської) значно менша.

Проведені морфоструктурні дослідження засвідчили, що першопорядкові складчасті структури по-різному виявляються у рельєфі. Одні форми (Ставчанська антикліналь і спряжена з нею синклінальна складка, а також синкліналь, що супроводжує Краснобродську структуру) інверсійно проявлені у рельєфі, інші ж (Львівська, Рава-Руська і Краснобродська антикліналі та поєднані з ними флексури) отримали пряме морфологічне відображення. Вцілому ці форми, попри переважно фрагментарне і не зовсім чітке (можна б сказати – приховане) виявлення у пластиці земної поверхні, досить добре “вписуються” у рельєф Південного Розточчя і прилеглої території Волино-Подільської височини.

Локальні складки 2-го порядку, сформовані у крейдовому покриві Розтоцької височини, представлені переважно виразно витягнутими брахіформами, що ускладнюють будову більших локальних складчастих форм або розташовуються поза їх межами – на фоні монокліналі. Встановлено, що майже усі (19 із 20) брахіантикліналі, виявлені у крейдових відкладах Розточчя та Львівського Опілля, проявились у рельєфі: структурним підняттям відповідають більш чи менш виразні орографічні підняття, рідше – локальні скупчення порівняно значних абсолютних висот (структура Бурякової Ниви та деякі інші антиклінальні структури південної частини Південного Розточчя) ; співвідношення між даними морфоструктурами та рельєфом завжди пряме.

Антиклінальні структури 2-го порядку зіграли визначну роль у формуванні рельєфу Південного Розточчя й прилеглих регіонів Волино-Подільської височини. Ними спричинене існування багатьох крупних елементів рельєфу, зокрема, майже усіх найбільших видовжених піднять, складених корінними породами, у тому числі Львівського та Рава-Руського пасма. Ці порушення визначили локалізацію північно-східного та південного країв Південного Розточчя, виділили у його межах окремий геоморфологічний регіон (Львівське Розточчя), помітно вплинули на розподіл максимальних абсолютних висот, розташування головних вододілів височини тощо.

Елементи розломної тектоніки та їх відображення у рельєфі. Складчаста структура альпійського поверху Південного Розточчя і прилеглої території суттєво ускладнена поздовжніми розломами скидового типу, розвиненими головним чином у прикрайових частинах височини та поза її межами. Другорядну структуротвірну роль відіграють поперечні щодо головних складчастих форм розломи (скиди, скидо-зсуви), зорієнтовані перпендикулярно простяганню височинної гряди.

Вивчаючи приповерхневі розривні дислокації та їхній прояв у сучасному рельєфі, доцільно розрізняти порушення, утворені у донеогенову (середньоальпійську) та новітню (пізньоальпійську) епохи. Найдостовірніші доміоценові розломи, відображені у рельєфі, представлені скидами з опущеним південно-західним крилом, локалізованими вздовж північно-східного краю Південного Розточчя. Встановлено, що зв’язок між цими порушеннями та приуроченими до них уступами може бути як прямим (падіння структурного й орографічного уступу узгоджене), так і оберненим. В окремих випадках виразний морфологічний прояв середньоальпійських дислокацій пояснюється їх пізнішим успадкованим або інверсійним обновленням.

Значно краще вивчені пізньоальпійські розломи здебільшого виразніше проявляються у рельєфі і їх відображення, як правило, є прямим. Морфологічна вираженість окремих порушень є, однак, дуже різною. Найповніше і найвиразніше проявились розломи, розташовані вздовж південно-західного уступу Розточчя й Опілля (дислокації Плазів – Горинець – Смолин, Немирів – Добростани, Великолюбіньський скид), а також “внутрішні” дислокації Західного Розточчя (Лосинецький скид) та Львівського Опілля (Пустомитівський скид). Досить виразно проявились у рельєфі окремі розломи, приурочені до північно-східного краю Львівського Розточчя – Львівського плато.

Вивчення морфологічного відображення пізноальпійських дислокацій, витягнутих уздовж південно-західного краю Південного Розточчя показало, що: а) локалізація тектонічно зумовлених орографічних уступів не фіксує, як правило, точної локалізації розломів; уступи добре відображають звичайно лише