Структурний рельєф Південного Розточчя

Південне Розточчя характеризується надзвичайною (як для Волино-Подільського регіону) видовою різноманітністю СЕР. Досліджуваний регіон поряд з південно-західною (“безлесовою”) ділянкою Західного Розточчя виділяється також значною концентрацією цих елементів рельєфу та їх порівняно доброю морфологічною виразністю. Враховуючи дані факти, Південне Розточчя разом з південно-західною частиною Західного Розточчя можна розглядати як «музей» СЕР. Пошук і вибір найбільш представницьких, зразкових структурно-орографічних утворень, які могли б виступати еталонами конкретних видів СЕР Волино-Подільської височини, виділення ділянок, особливо «насичених» такими елементами рельєфу, а також ділянок, у межах яких з особливою виразністю проявились рельєфотвірні властивості субстрату, заповідання виділених територій і об‛єктів – цей комплекс прикладних завдань виступає однією з найактуальніших задач, безпосередньо пов‛язаних з вивченням СР Розточчя.

Генезис структурного рельєфу. З'ясування геоморфологічної значимості різних „субстратних” чинників, задіяних у формуванні СР височини, дозволило зробити й обгрунтувати наступні висновки: а) тектонічно зумовлений рельєф Південного Розточчя відображає головно пасивний, опосередкований (через структуру і літологію субстрату) вплив середньо-пізньоальпійської розломної та складчастої тектоніки; б) головним чинником структурно-орографічної відособленості Південного Розточчя виступила регіонального масштабу літолого-фаціальна диференціація міоценового покриву, зумовлена до- і синседиментаційною міоценовою тектонікою; в) рельєфотвірна роль альпійських розломів і складчастих форм співмірна; г) виразну спрямленість лінійних елементів мезо- і мікрорельєфу та впорядкованість їхнього планового розташування слід пов’язувати передовсім з рельєфотвірним впливом тріщинної структури; тріщинно-блокова будова субстрату мала визначальний вплив на формування „брилового” характеру рельєфу; д) вплив пластової структури міоцену на ярусність рельєфу межиріч проявляється передовсім у нерівномірному розвитку окремо взятих денудаційних рівнів: одні рівні, а саме ті, що формувались у сприятливій структурно-літологічній ситуації (співпадання рівня з покрівлею пласта стійких порід тощо), зайняли домінуюче становище у східчасто-ярусній структурі рельєфу певної ділянки височини, інші ж, опинившись у менш сприятливих чи несприятливих структурно-літологічних умовах, стали другорядними рівнями або взагалі не зафіксувались у її (ділянки) рельєфі.

 

 

Досвід виконаного дослідження переконує у доцільності чіткого розмежування, – як окремих самоцінних видів робіт, – морфоструктурних (вивчення тектонічної структури земної кори в аспекті її вираженості у рельєфі), морфотектонічних (виявлення та вивчення тектонічних форм шляхом вивчення рельєфу) та структурно-геоморфологічних (вивчення структурної зумовленості рельєфу, у тім числі її наочного (морфологічного) виявлення – структурного рельєфу, його елементів і особливостей) досліджень. Цілеспрямоване вивчення структурного рельєфу (СР) здійснюється у рамках структурно-геоморфологічних досліджень й передбачає виявлення та виділення (картографування) його складових частин – структурних елементів рельєфу (СЕР).

Проведені дослідження дозволяють сформулювати наступні положення й висновки:

1. Елементи альпійської тектоніки виразно виявляються у рельєфі Південного Розточчя. Результати регіональних морфоструктурних досліджень свідчать про визначну рельєфотвірну роль як розломно-блокових, так і складчастих структур.

2. Закономірні зв’язки лінійних елементів рельєфу з елементами тріщинної структури верхньокрейдових і міоценових відкладів дозволяють стверджувати, що тріщинуватість рельєфотвірних порід обумовила виразну спрямленість різного рангу уступів і долин, визначила впорядкованість їхнього планового розташування й призвела до формування «брилового» характеру рельєфу, виразно виявленого на окремих ділянках височини.

3. Мережа лінеаментів, виявлена у рельєфі Розточчя і прилеглої території, відображає головним чином тріщинну структуру геологічного субстрату.

4. Повнота й виразність морфологічного відображення зафіксованих у приповерхневій частині мезо-кайнозойського покриву локальних складчастих форм, розломів і тріщинних структур відрізняє Розточчя від прилеглих до нього регіонів Передкарпаття та Побужжя. Розточчя у цьому плані близьке до дослідженого фрагменту Опілля, у межах якого, особливо ж на Львівському плато, елементи приповерхневої тектонічної структури не менш виразно виявляються у рельєфі.

5. Серед елементів СР, приурочених до вірогідних розломів і складчастих форм, домінують вироблені (деструктивні) утворення, що вказує на переважно пасивний рельєфотвірний вплив розломної та складчастої тектоніки. Враховуючи результати морфоструктурних і морфотектонічних досліджень та геологічні відомості про вік новітніх морфоструктур, можна впевнено говорити про визначальне рельєфотвірне значення міоценової, а не постміоценової тектоніки.

6. Південному Розточчю не відповідає окрема виразно виявлена морфоструктура (грабен чи горст, горст-антикліналь тощо) чи певна асоціація просторово поєднаних блокових або складчастих морфоструктур. Водночас, ця частина височини може розглядатись як тектонічно зумовлена форма рельєфу, утворена в результаті сукупного впливу різнорангових і різновікових складчастих і розломно-блокових дислокацій.

7. Безпосереднім чинником орографічного відособлення Південного Розточчя виступила регіональна диференціація міоценового покриву (визначальне геоморфологічне значення мав просторовий розподіл літофацій верхньобаденських відкладів). Окрім міоценового покриву, на орографічну відокремленість височини вплинув розподіл літологічних відмін маастрихтських відкладів, обумовлений синседиментаційними складчастими деформаціями субрегіонального та локального масштабу – ним спричинена, зокрема, локалізація північно-східного краю Равського Розточчя. Провідна роль структурно-літологічного чинника у становленні Розточчя дозволяє віднести його до височин останцевого (денудаційно-останцевого) типу.

8. Характерне для міоцену Південного Розточчя чергування гіпсометрично витриманих горизонтів і пластів, складених більш та менш стійкими породами, суттєво підкоректувало денудаційну східчастість його рельєфу (зумовило формування «головних» і «другорядних» денудаційних рівнів), зробило її чіткішою та призвело до формування нових, власне структурних (структурно-денудаційних) рівнів і сходин.

Добре виявлена мезо- та макроярусність виробленого рельєфу, зумовлена пластовою будовою міоценового покриву, дозволяє назвати Південне Розточчя пластово-ярусною височиною.

9. Рельєф Розточчя і Опілля можна успішно використовувати для пошуку нових та довивчення відомих приповерхневих структур. Особливо результативні морфотектонічні дослідження,