Створення «замовних» творів історичного змісту на початку XVI ст.: Велике князівство Литовське та Московське князівство

Таким чином, можна говорити про «Слов’яно-молдавський літопис» як про офіційний замовний твір (очевидно, що Стефан Великий мусив замовити його для переговорів про весілля дочки) із певною політичною ідеєю, що уподібнює його до пам’яток, які розглядатимуться. Сама структура пам’ятки є дуже цікавою, адже до римської легенди про походження молдаван доданий перелік молдавських князів (дуже скупий та короткий), і це нагадує структуру Другого зводу літописів ВКЛ. А опис полювання Драгоша- воєводи на тура та поселення народу на місці цього полювання надзвичайно співзвучне легенді про заснування Вільнюса, у якій також описується полювання Гедиміна на тура. Ця легенда з’являється у легендарній частині Другого зводу літописів ВКЛ .

Молдавська легенда могла бути відомою в Литві, адже дружиною Стефана Великого була Євдокія Олельківна, дочка київського князя Олелька. Але це тільки гіпотеза, оскільки списків, що походили б з теренів Великого князівства Литовського, ми не маємо.

Майже нічого невідомо про методи роботи укладача «Слов’яно-мол- давського літопису» із джерелами, однак можна припустити, що механізм був саме таким, як його описує А. Болдур: перша частина «Сказания вкратце» написана під впливом якоїсь «угорської хроніки», друга базується на протографі, що спільний для багатьох молдавських хронік . Подібним чином створений і Другий звід Літописів ВКЛ, де Легендарна частина поєднана із «Літописцем великих князів литовських», який з’являється у Першому зводі літописів ВКЛ.

Тобто ми спостерігаємо певну структурну подібність пам’яток: як у «Слов’яно-молдавському літописі», так і у Другому зводі літописів ВКЛ була використана подібна схема побудови історичного наративу. Спочатку викладається історія приходу римлян (у випадку «Слов’яно-молдавського літопису» – Романа і Влахати; у випадку Другого зводу – Полемона із чотирма родами), яка продовжується історичним текстом, що на той період вже існував.

Текст «Слов’яно-молдавського літопису 1359-1504 рр. « вплинув на московську версію походження влади від Риму. О. Зимін вважав текстуальні співпадіння московської версії («Сказання про князів Владимирських») із «Слов’яно-молдавським літописом» доказом того, що першою пам’яткою московського цикла була т. зв. Чудовська повість . Однак використання тексту «Слов’яно-молдавського літопису» могло відбутися у будь-який час, адже і сам Воскресенський літопис походить з першої третини XVI ст.

Твір, про який йдеться, пов’язується із історією створення легендарної частини. Це «Послання» Спиридона-Сави, яке включає у себе московську версію походження литовських князів від «Гегиминика», що був «рабом та «конюшцем» Витенца, який у свою чергу залежав від смоленського князя Ростислава Мстиславича .

Існує кілька версій походження цього тексту , однак видається найбільш переконливою версія, яку висловила Р. Дмітрієва. Вона визнає першість «Послання» Спиридона-Сави у колі творів, пов’язаних із «Сказанням про князів Владимирських». А також пропонує датувати створення цього тексту часом між 1505 та 1523 рр.

Деякі дослідники виникнення литовської версії римської легенди вважають, що саме ця принизлива для литовських князів генеалогія і стала поштовхом для створення власної версії походження литовських князів . Однак – що для нашого дослідження більш важливе – «Послання» Спи- ридона-Сави містить також оповідь про походження князівської влади московських князів та виводить цю владу від імператора Августа.

Типологічно перша частина «Послання» є подібною до легендарної частини Другого зводу літописів ВКЛ. Крім часу створення, обидва тексти мають однакове ідеологічне навантаження (щоправда, різнонаправлене), що виявляється навіть у подібності добору сюжетів та історичних осіб, які згадуються. Різниця є тільки в тому, що пам’ятки належать до різних жанрів: історичний твір, що претендує на літописний жанр («Літописець Великого князьства Литовьского и Жомоицьского») та «Послання», що належить епістолярному жанру . Однак при детальному розгляді можна побачити близкість мети написання: обґрунтування переходу священної влади від римлян до Литви/Москви. Це дозволяє об’єднувати їх під назвою ідеологічних творів.

Спільність часу, мети створення і (певною мірою) мови та різниця політичної направленості й кіл, у яких вони виникли (церковне середовище для «Послання» і світське, канцелярське – для Легендарної частини) дозволяють поставити питання: наскільки різними були методи роботи при створенні «замовного» тексту із заданою направленістю. Для того, щоб відповісти на це питання, треба розглянути методи роботи Спиридона-Сави та порівняти їх із методами творців Легендарної частини.

Замовними обидва ці твори можна назвати умовно, хоча у «Посланні» Спиридона-Сави прямо вказується на замовний характер:

«Слышание мое, еже потребовал еси от нас своим писанием и нашими чернецы, ищючи от нас некыи прежних лет ото историкиа Ханаонова предела, рекомо ото Арфаксадова, перваго сына Ноева, рождшегося по потопе» .

Формульний початок «О святем дусе, Спиридон рекомый, Сава глаголемый, сынови смирениа нашего имя рек радоватися»  не подає нам імені замовника (вважається, що замовником був або Вассіан Патрикеєв , або великий князь московський Василій ІІІ ), але вказує, що для Спиридона- Сави конкретне ім’ я замовника не було важливим, оскільки вживання звороту «имя рек» говорить про те, що при