Створення «замовних» творів історичного змісту на початку XVI ст.: Велике князівство Литовське та Московське князівство

Наприклад, правителі, яким Август роздавав володіння, – Патрикій «цар Єгипта» та Августалій – «властодержец Александрии», фігурують у «Хроніці» Георгія Амартола, як реально існуючі особи: Патрикій, прусній- ський єпископ I ст. та Августалій, александрійський єпарх V ст.   У такий самий спосіб виник і Кіриней, «властодержец Сирии», що був згаданий в «Хрониці» Іоанна Малали як воєвода Сирії при царі Іроді . А правителі Ілірік та Піон були утворені Спиридоном-Савою від географічної назви Іллірії та назви племені угрів (класичні епоніми)  . Тож, методи роботи Спиридона-Сави мало відрізняються від методів роботи укладачів Легендарної частини літописів ВКЛ, які так само використовували писемні пам’ятки як джерела імен князів та епоніми .

Як пише Р. Дмітрієва, «на примере эпизода деления вселенной Августом видно, как свободно Спиридон комбинировал и исторические сведения, относящиеся к разным эпохам и просто вымысел для создания историкополитической концепции»46. Це повністю збігається із нашими спостереженнями над методами створення Легендарної частини47.

Гіпотезу Р. Дмітрієвої про первинність «Послання»48 пітверджують також деякі цитати, які у наступних текстах, що належать до цього кола пам’яток (це і «Сказання про князів Владимирських», і текст, що читається у складі рукопису № 193 Архангельського зібрання БАН49), зникають. Це не дивно, адже редагування тексту неофіційного «Послання» відбувалося у руслі пристосування його до офіційної практики50.

Перша цитата зустрічається у описі вінчання Августа на римське «царство» після смерті Юлія Цезаря: «Въсташя же ипати на Улия кесаря: Врутос и Помпие, и Крас; и убиста и мечи своима рукама премудраго Иулиа, кесаря римска. И скоро прииде весть к Августу стратигу в Египет о Улиеве смерти. Он же опечялися много о братнее смерти и скоро съзывает вся воеводы и чиновники, нумеры и препоситы и възвещает им смерть Иулия, кесаря римска. Они же единогласно решя римляне и египти: О пресловый стратиже, Иулия кесаря от смерти въставити не можем, а твое великочестие венчаваем венцем римскаго царства в похвалу добродеем, а в месть злодеем»51.

Виділена фраза – це цитата з популярного у середні віки Першого послання апостола Петра: «Аще же князю еко имы слему в месть (убо) злодеемъ а в хвалу добродеемъ» (1 Петр. 2: 14).

Вона читається у Апостолі, Паремійнику на 29 липня (пам’ять апостолів Петра та Павла52, а також у паремійних читаннях Борису та Глібу53. Гадаємо, можна запропонувати як джерело обидві пам’ятки. Спиридон, очевидно, знав обидва тексти і міг мати на увазі обидві пам’ ятки, цитуючи Перше послання Петра.

Відсилка до Першого послання Петра, до якого зверталися усі автори, що писали про владу, доволі прозора. Крім того, ситуація, описана у Спи- ридона-Сави (вінчання Августа «вінцем римського царства»), вимагала б подібної цитати. Однак у язичницькому контексті цитата явно виглядала недоречно, тож її мали прибрати наступні редактори, що і було зроблено.

Ця цитата з Першого послання Петра зустрічається також у типологічно подібному сюжеті, що знаходиться у пареміях святим Борису та Глібу: «Слышавъ Ярославъ, яко отьць ему умрі, а Святопълкъ седі Кьіеві, избивая братию свою уже бо бі Бориса убилъ, а на Гліба послалъ и печаленъ бывъ велми о отьци и о брате. Уби бо Бориса на Лті, а Гліба на Дьніпри, обь сю страну Смольньска. Съжаливъ же си велми и сьзва новогорьдци и рече имь: отець мой умьрль, а Святопълкъ сідить Кьіеві избивая братию свою, – бі бо и самь о ть чинь рагозьнь с новогородьци, и не хотяху ему помогати на Святопьлка. Помянуша апостольское слово: братие, Бога боиться, князя чтіте, Господеви бо слуга есть, не туне бо мечь носить – въ мьсть (отмщение. – К. К.) злодЪемъ, в хвалу (варіант: похвалу54) же добродЪемъ. И рекоша Новогородци: можемь, княже, боротися по тебе»55.

Як бачимо, цитата з Послання Петра була використана Спиридоном- Савою для відсилки читача до «пам’яти контексту»56. І, як можна припустити, саме ця «пам’ять контексту» і змусила редакторів викинути цю цитату (яка була досить впізнаваною).

Наступна фраза є, скоріше, усталеною характеристикою, аніж цитатою, оскільки вона зустрічається як у літописних текстах, так і у антилатинських пам’ятках (наприклад, «Слові єже на латину»57), які Спиридон-Сава дуже добре знав, з огляду на його догматичне «Изложение о Православней исти- инне нашей вере»58. Проте, так само вповні можливе запозичення цієї цитати з якогось тексту борисо-глібського циклу59 чи із «Уставу князя Володимира про десятини, суди та людей церковних»60: «И от великаго князя Рюрика четвертое колено князь великий Володимер, просветивый землю Русскую святым крещением, нареченный в святом крещении Василие»61.

Як і у попередньому випадку, виділена фраза, яка зустрічається лише у тексті «Послання» Спиридона-Сави та пропущена у «Сказании о князьях

Владимирских». Варто зазначити, що загалом поєднання першої характеристики князя Володимира («просветивый землю Русскую святым крещением») та другої («нареченный в святом крещении Василие») зустрічається у ранніх пам’ятках доволі рідко. У приведених прикладах ми бачимо, що у тексті трапляються або перша фраза, або друга. За виключенням тексту «Уставу князя Володимира», де знаходимо обидві фрази, але друга