Створення «замовних» творів історичного змісту на початку XVI ст.: Велике князівство Литовське та Московське князівство

Із вищевказаного можна припустити, що як і укладачі Легендарної частини літописів ВКЛ, Спиридон-Сава звертався до тієї ж хронографічної традиції88. Але якщо укладачів легендарної частини цікавили більше римські часи, то Спиридон-Сава запозичив з цього хронографу також і ранню історію, пов’язану із виникненням першого царства – царства Крона, за яким слідувало перше із чотирьох священних царств – Асирійське. Однак «теорія чотирьох царств» не відобразилася чітко у «Посланні». Спиридон- Сава викладає історичний перехід влади через генеалогію: від Сима до Філікса та Нектонава/Ахтанава (батько Олександра Македонського), від Олександра Македонського влада переходить до династії Птоломеїв, тоді до останньої цариці Єгипту Клеопатри, а по смерті Клеопатри та Юлія Цезаря Август об’єднує в собі єгипетське та римське царства, вінчаючися на царство регаліями «царя Сеостра, началного царя Египту», «царя Пора индийскаго» (митрою, що приніс Олександр Македонський) та «царя Филикса, владущего вселеною». Таким чином, влада над «всею вселенною» переходить до Августа.          

Причому, при викладі концепції розподілу світу між синами Ноя Спиридон-Сава спирається ще й на апокрифічне «Одкровення» Мефодія Патарського.

«Одкровення» Мефодія Патарського мало вплив на становлення ідеї «Третього Риму»   . А Спиридон-Сава мусив його знати, оскільки пережив очікування кінця світу наприкінці XV ст., коли «Одкровення» було надзвичайно популярним.

«Одкровення» Мефодія Патарського (перекладний твір візантійського походження, що був відомий на Русі вже на початку ХІІ ст.) наприкінці XV ст. зазнає редагування , що пов’язане із очікуванням кінця світу. Саме у цій пам’ятці ми зустрічаємося із апокрифічним четвертим сином Ноя, який згаданий і у Спиридона-Сави. От тільки в «Одкровенні» його ім’я Моунуть/ Моунть (перший давньоруський переклад)   чи Монитонъ/Монит95 (другий переклад) 96, а Спиридон-Сава змінює його на «Арфаксад». Така заміна може пояснюватися тим становищем, яке займає Мунт у тексті «Одкровення» (благословення Ноем осадження східних земель та пов’ язання із Невродом). А також тим, можливо, що у «Одкровенні» саме Мунт пов’язується із астрономією («Ть же Моунть прик ф ба дарь ико не тьчию астрономиньи хытрость изшбрісти»), так само як Гандуварій, який був правнуком Ар- факсада. Якщо порівняти місцезнаходження Арфаксада хронографів (див. прим. 69 та 70) із Мунтом «Одкровення», то стає зрозумілим, що Спиридон- Сава поєднав обидві версії, замінивши ім’я Мунт на Арфаксад (представленого, очевидно, у більш авторитетному джерелі).

Отже, за версією «Одкровення» Мунт був сином Ноя, який народився по потопі (тобто четвертим сином). Він оселився спочатку у «полуночних землях» (за версією другого перекладу – на сході97). Після смерті Ноя, його брати повернулися із сходу та почали будувати «стльпь на земли сівера. Тоу же и сметени быше кзыци и разділеник по всеи земли. Моунть же снь Нокв вьселисе вь вьсточнык земли до мори до нарицакмык слнче землк фноудоуже слнце вьсходить и жити наче тоу». Далі, після фрази, що Мунт «прик ф ба дарь ико не тьчию астрономиньи хытрость изшбрісти» вказується, що до нього прийшов «Невроть законоу наоучисе како кмоу црствовати людми. Невроть же сь брать ниршнь ф племене Ситова и ть црствова прьвок: на земли вь Вавулоні велицімь» .

Між тим, у Віленському хронографі бачимо наступну послідовність: у Сіма, Ноєвого сина, був син Арфаксад. Причому, ця інформація знаходиться на 25 аркуші рукопису , а текст, який ми розбираємо (про Гандуварія), відділений від цього шістьма аркушами і знаходиться на звороті 31 аркушу.

На 31 аркуші Віленського хронографу викладається наступна історія: «Въ літа ж та от племени Арфаксадова обретес моуж неки моуринъ моудр индїанинь астреном именам Ганд^варїй иж и списал прьвіе въ Индїох астрономію родижесд инь от коліна хамова. хоусь именем муринь иж родилъ неврода гиганта иж сотворил вавїлон. Его же глють пьрси бывша ба и с#ща вь звіздах нбсных его ж наричют кржжилїа тот прьвее настави ловити звірь даише всімь звірину ести и старіи прьсом от тогож племене симова обладавшаго соуриею и прьсидою и инніми странами вьсточными» .

Таким чином, якщо розглядати текст хронографу в цілому, отримаємо наступну схему:

Віленський хронограф

Ной

 

Спиридон-Сава поєднує дві версії осадження синів Ноя: версію «Одкровення» та хронографу: четвертий син Ноя з благословіння батька осаджується на сході, замінюючи собою Хама, який втратив благословення батька. Відтак, за версією Спиридона-Сави, східними землями володіли нащадки Арфаксада (четвертого сина Ноя) : його сини Месрем та Хус.

Ми не знаємо, до якого точно тексту звертався Спиридон-Сава. Вілен- ський хронограф переписувався у першій третині XVI ст. у Великому князівстві Литовському . Тобто, сам Віленський хронограф не міг бути відомим Спиридону-Саві. Архівський хронограф (ще один список Хронографу 1262 р. (Іудейського) не містить історії про Арфаксада та Ган- дуварія , а Варшавський список залежить від Архівського . Можливо, митрополит Спиридон познайомився із текстом його протографу під час ув’язнення у Литві в 70-х роках XV ст. та виписав собі якісь фрагменти чи замовив копію хронографу.

Поза всяким сумнівом, приведені приклади тільки накреслюють перспективи до вивчення джерел «Послання» і не вичерпуються вказаними текстами. Однак вивчення цієї пам’ятки не є метою цього дослідження.

Для нас важливо було співставити методи, якими користувалися укладачі подібних творів, та знайти як спільні, так і відмінні риси.

Спільними рисами можна назвати досить вільне ставлення до текстів джерел, запозичення у свій текст тільки необхідного. Якщо є потреба зміни імені (яку б логіку не використовував автор), то персонажа перейменовують. Спільним також є використання цитат із різних джерел, хоча із дуже короткого погляду можна побачити разючу відмінність у використанні цих цитат. Якщо у Легендарній частині немає пам’ яті контексту, використання цитати без відсилки до тексту першоджерела, то Спиридон-Сава пише традиційно, використовуючи цитати власне як відсилки до контексту для збагачення власного тексту. Зрозуміло, що різниця і в тому, що Спиридон-Сава писав про походження влади руських князів від Августа, і його цікавило походження тільки великокнязівської династії. Натомість, укладачів Легендарної частини цікавило також походження шляхетських родів. Крім того, незважаючи на те, що структура пам’яток подібна (тут мається на увазі також і «Слов’яно-молдавський літопис»), Легендарна частина побудована за іншим принципом, більше схожим на той, за яким побудований наратив у латинських хроніках.