Сучасна українська літературна мова

суб'єкта, потрапляючи в інструментальну позицію, зазнає  додаткового нашарування змісту, зумовленого поєднанням значення суб'єкта і значення інструменталя. Відтінки сем суб'єкта орудного і називного зумовлені позиційною  закріпленістю в структурі речення. Називний суб'єкта,  перебуваючи здебільшого в препозиції, потрапляє зразу в «предмет повідомлення». Орудний інструментального  суб'єкта знаходиться на периферії речення, в акті  повідомлення на перший план виходить інформація про його дію (див.: «Категорія стану»). 

Орудний інструментальний набуває відтінку об'єктного значення, коли його форма виражена найменуваннями істот, назвами конкретних предметів, частин тіла,  

абстрактних понять» При цьому іменники, виражені орудним, перебувають не в звичній для інструменталя кінцевій,  периферійній частині речення, а розміщені безпосередньо за діесловом-присудком у позиції сильнокерованого члена, тобто об'єкта. У дієсловах не простежується чітко сема активної динамічної дії, тут є позначення моторної дії, керівництва, володіння, відношення до об'єкта та ін. Дія фінально спрямована на об'єкт. При поєднанні дієслів з іменниками в орудному відмінкові формується значення інструментального об'єкта, напр.: «Він [хлопчик]... вже наперед тішиться дерев'яним коником» (Н. Кобринська); «Тракторист безпосередньо управляє навісними  машинами» (журн.); «На Великдень, на соломі Проти сонця, діти грались собі крашанками» (Т. Шевченко). 

Орудний відмінок бере участь у вираженні значення простору, або функції локатива, називаючи місце дії, напр.: вулиця, дорога, міжряддя, просіка, долина, двір, город, околиця, поле, гай, ліс, луг, яр. Визначальними Ъзнаками функції локатива є постійна супроводжуваність предиката, оскільки сема відмінка виконує роль коикретизатора локалізованої (обмеженої) дії, указуючи на  перебування, розміщення у просторі або на вихідний чи кінцевий пункти руху. Кожне з варіантних значень  відтворюється в мові окремим рядом відмінкових форм, які  перебувають в обов'язковій, залежній придієслівній позиції. 

Функцію непересіченого простору в контексті дієслів виражають відмінкові форми орудного, які називають конкретні просторові об'єкти, всередині яких або на поверхні відбувається дія, напр.: «Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками» (Т. Шевченко). 

Об'єкт, що рухається у просторі, може охоплювати  частину місця дії, названого відмінковою формою; місце дії може мати лінійну протяжність; простір може  ототожнюватися з місцем дії, що відбувається всередині його або виходити за його межі, напр.: «їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув» (укр. нар. пісня); «А попід горою яром, долиною козаки йдуть» (укр. нар. пісня); «Літа орел, літа сизий попід небесами, Ґуля Максим, гуля батько  степами, ярами» (Т. Шевченко). Характерною особливістю дієслів є відтінок тривалого незавершеного односпрямованого руху, що не виходить за межі просторових об'єктів, а зосереджується всередині їх або на поверхні,— іти, їхати, бігти, повзти, рухатися, спускатися, текти, котитися, брести, насуватися, пересуватися, напр.: «Мандрували гайдамаки Лісами, ярами» (Т. Шевченко); «Пішов степом сіромаха, Сльози утирає» (Т. Шевченко). 

Функція пересіченого простору формується орудним  відмінком іменників, які називають не просторову протяжність типу просіка, стежка, шлях, а об'ємні просторові величини! ліс, долина, гай тощо. Значення пересіченого простору  передається в контексті відмінкової форми з префіксальними дієслбвами завершеної динамічної дії, напр.: вийти, прийти, проїхати, пробитися, переправитися, перейти, перебігти та ін. («Перейду лісом завидна,— сказала Василина» (І. Нечуй-Левицький); «Перебігли полем і зупинилися у невеликому чагарнику» (М.Стельмах). 

 

Місцевий відмінок уживається тільки з прийменниками, І це є його невід'ємною синтаксичною ознакою. Він  поєднується з п'ятьма прийменниками: в(у), на, при, по, о(об), не розширюючи кола прийменникових сполучень. Ця  стабільна кількість становить ще одну специфіку місцевого відмінка. У структурі речення місцевий виконує роль  детермінанта і залежить не від окремого слова, а від  

предикативного центру в цілому. Семантика форм місцевого не однотипна. Найбільшою мірою останній спеціалізується на вираженні просторрвих відношень, при цьому відмінкова форма іменника, з  конкретним значенням поєднуються з прийменниками в(уK на, при, по. Прийменниково-відмінкова форма перебуває у слабкому зв'язку з дієсловами бути, опинятися, перебувати, міститися, розташовуватисягсемантяка яких спрямована у сферу локатива, напр.: «Раз в кінці літа Єремія й Гризельда, перебуваючи в Лохвиці, поїхали в Сенчу...» (І. Нечуй-Левицький)_; «Лабораторії містилися в двох не дуже  великих кімнатах на дальньому кінці першого корпусу» (Ю. Шовкопляс) ; «£лька опинилася в парку» (О. Гончар); «На галявині біля струмка розташувались на привал бійці маршової роти» (О. Гончар). 

Ряд дієслів може поповнюватися словами стояти,  лежати, сидіти, які крім локативного значення виражають  позицію предмета. Прийменник в(у) з формою місцевого  відмінка вказує на місце всередині предмета, напр.: «Тимко Вихор, Марко Дудочка... перебували у Святогорську» (Г. Тютюнник); «У зерні пшениці... білка містилося більше, ціж у посіяній раніше або пізніше» (журн.); «А втім, це ж не значить, що полум'я справді міститься в дереві. Ні! Лиш начатки вогню родовиті в ньому таяться» (М. Зеров).  

Місцевий відмінок з прийменником на виражає місце на  поверхні відповідного об'єкта, напр.: «...школа міститься на виступі берега, що вдається аж в очерети» (О. Гончар); «Попід руками шниряа малеча...  розташовувалася на підлозі» (А. Головко). 

Місцевий відмінок з прийменником по відтворює  значення місця на поверхні або всередині об'єкта., напр.: «По  діброві вітер виє, гуляє по полю» (Т. Шевченко). Прийменник при з формою місцевого відмінка передає значення просторової близькості предмета, конкуруючи з прийменниками біля, кс?ло, близько, поблизу, неподалік, напр.: «Ростуть