Сучасна українська літературна мова

Прізвища ад’єктивного типу відмінюються за прикметниковим зразком, мають форму тільки чоловічого або  жіночого  роду,  а  також  словоформи  множини.  Набувши  здатності  називати  особу,  прикметник  утрачає властивості носія ознаки.  

Іменники  прикметникового  походження,  зберігають  ті  самі  флексії,  що  й  у  прикметників.  Вони посідають  окреме  місце,  перебувають  поза  системою  основних  іменникових  відмін.  І. Вихованець  пише: „У зв’язку з переходом прикметників у  іменники вихідні морфологічні прикметникові категорії відмінка, числа й роду, синтаксично несамостійні й зумовлені опорними іменниками, перетворюються на синтаксично незалежні, самостійні морфологічні іменникові категорії” [Вихованець 2004, с. 107].

Серед прізвищ прикметникового типу Ю. Редько виділяє такі різновиди:  

а) нечленні форми якісних і відносних прикметників: Білоку́р, Буй, Глух, Куц, Мо́лод;  

б) нечленні форми дієприкметників: Ру́бан, Обіща́н, Припха́н; 

в)  присвійні  прикметники  з  суфіксами  -ів, -ов, -ев (-єв), -ин, -ишин (-їшин): Миха́йлів,  Іва́нців,  Зе́ров, Григо́р’єв, Оле́ксин, Го́їн, Павли́шин; 

г) членні форми якісних і відносних прикметників: Голова́тий, Зелене́нький, Завгоро́дній, Коцюби́нський, Стари́цький; 

д) членні форми дієприкметників: Мальо́ваний, Погорі́лий, Неві́нчаний” [Редько 1968, с. 51]. 

Дві  перші  групи  втратили  граматичні  ознаки  прикметників  і  дієприкметників (вони  є  ними  тільки генетично) і відмінюються як відповідні іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.  

Усі чоловічі прізвища з суфіксами -ів, -ов, -ев, -ин, що мають форми коротких присвійних прикметників, відмінюються  в  однині  як  іменники II  відміни  твердої  групи (за  винятком  орудного  відмінка,  що  приймає закінчення -им), а в множині вони зберігають прикметникові форми, за винятком називного і кличного відмінка [Редько 1966, с. 95; Матвіяс 1969, с. 124].  

Жіночі  прізвища  типу  присвійних  прикметників  зберігають  прикметникове  відмінювання  як  в  однині, так і в множині.

 

Поза заг. системою іменникових В. перебуває  відмінювання множинних іменників.

Множинні  іменники  в  називному   відмінку  мають  закінчення  -и (-і, -ї):  сан-и,  ножиц-і,  Пірене-Ї,  роковин-и, конопл-і, Лубн-и. 

У  родовому  відмінку виявляється три групи  іменників, які виділяються за закінченнями: а)  із закінченням  -ів (-їв);  ша-х-ів,  окуляр-ів,  збор-ів,  пестощ-ів,  заздрощ-ів;  б)  з  флексією  нульовою:  Карпат,  конопель,  грабель,  вил,  Прилук, Черкас, нооісиць, входин і в) із закінченням -ей: двер-ей, сан-ей,люд-ей, діт-ей. Спостерігаються паралельні форми в деяких іменників —закінчення -ів (-їв) та нульова флексія: грабл-ів — грабель, грабк-ів — грабок, канікул —канікул-ів, чар — чар-ів. 

В  ор удному  відмінку, крім закінчення -оми (-ями), властивого багатьом  іменникам, з'являється закінчення -ми: кур-ми, двер-ми, сань-ми, людь-ми, діть-ми. У деяких  іменників воно може вживатися паралельно з -оми (-ями): сан-ями, двер-ями, во-рот-ами. 

У   давальному   й   місцевому   відмінках  іменники  з  твердим  приголосним  в  основі  називного  відмінка мають  закінчення  -ям,  -ях:  сан-ям,  кур-ям,  сін-ям,  люд-ям  і  на  сан-ях,  на  кур-ях,  на  сін-ях,  на  люд-ях,  на  діт-ях,  тобто відбувається чергування твердого приголосного з м'яким. 

 

Українські  чоловічі  прізвища  та  географічні  назви  відмінюються  як  іменники  першої,  другої  та  третьої  відмін.  Як звичайні  іменники,  відмінюються  чоловічі прізвища на  -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін  (-ш),  але  в  орудному  відмінку  вони приймають  прикметникове  закінчення:  Костянтинов-им,  Ананьєв-им,  Макаро-в-им,  Соболев-им,  Косов-им  і  Косів-им, Батурин-им, Данило в-им, Ільїн-им, Оріхов-им, Луков-им і Луків-им. У географічних назвах такого походження зберігається іменникове  закінчення  -ом: Кос-тянтинов-ом, Ананьєв-ом, Макаров-ом, Косов-ом, Батурин-ом, Оріхов-ом. У давальному відмінку всі ці іменники не мають синонімічних закінчень, а лише -у: Костянтинов-у, Ананьєв-у, Ко-сов-у і Косів-у, Оріхов-у. 

Географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам'янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам'я-нець-подільською дорогою. 

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово вимагає відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці. 

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів — іменника та прикметника: за місто Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу. 

Імена по батькові відмінюються як звичайні іменники і мають суфікси -ич, -ович (-ьович, -йович) для чоловічого роду; -івн(а), -ївн(а) для жіночого роду: Михайлович, Хомич, Лукич, Васильович, Сергійович, Ігорович, Якимович\ Хомівна, Іллівна й Ільківна, Андріївна, Тадеївна. 

Зразки відмінювання прізвищ, імен та по батькові 

Н. Тарасенк-о Ігор Юрійович Яковенко Тетян-а Георгіївн-а

Р. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Яковенко Тетян-и Георгіївн-и

Д. Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і 

3. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а  Яковенко Тетян-у Георгіївн-у 

О. Тарасенк-ом Ігор-ем Юрі-йович-еч, Яковенко Тетян-ою Георгіївною 

М.(на) Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і 

К. Тарасенк-у Ігор-ю Юрійович-у Яковенко Тетян- о  Георгіївн- о  

 

В українській мові іменниками потенційного роду є частина найменувань, маркованих граматичним середнім родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одоробло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий  вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти, вайлої — гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці  ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський). Зрідка форми яа -о марковая! чоловічим родом, напр.: чванько, сонько. 

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб  чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української  мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем  експресивно-емоційної насиченості компонентів парного  протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих на чоловічі особи-в «принизливому»,— зазначав О. О. Потебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які  виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того  ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із структурними ознаками середнього роду, які  контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі, то їх рівень експресивної насиченості однаковий.