Сучасна українська літературна мова

У   родовому   відмінку  множини  вживаються  закінчення  -їв  (-їв):  мост-ів,  закон-ів,  друкар-ів,  звича-їв,  кра-їв, автомобіл-ів, атом-ів, корабл-ів, повір'-їв, мор-ів, житт-ів, почутт-ів. Багатьом  іменникам властиве нульове  закінчення: киян, християн, парафіян, озер, коліс, сіл, жал, слів, чудес, небес, вікон, весел. І тільки окремі іменники чоловічого та середнього роду мають закінчення -ей: кон-ей, грош-ей (наголос на основі), гост-ей, оч-ей, плеч-ей (паралельно тіч). 

Давальний   відмінок  характеризується  уніфікованим  закінченням  -ач (-ям):  лікар-ям,  студснт-ам,  шлях-ам, океан-ам, знанн-ям, завданн-ям, прислів'-ям, міст-ам, комп'ютер-ам, де-рев-ам, селшц-ам. 

У  знахідному  відмінку множини, як і в однині, розрізняються закінчення, омонімічні з називним відмінком для назв неістот: берег-и, га-ї, дерев-а, океан-и, струмк-и, слов-а, серц-я, плеч-і та з родовим для назв істот: лірник-ів, політик-ів, хлоп-чак-ів, священик-ів, начальник-ів, співробітник-ів, знавц-ів. Проте в мовній практиці спостерігаються хитання: напоїти кон-ей і кон-і, запрягати вол-ів і вол-и. 

Одноманітним  закінченням  характеризується  орудний   відмінок:  -ами  для  іменників  твердої  і  мішаної  груп: протес-т-ами,  кущ-ами,  нож-ами,  лез-ами,  двор-ами,  закон-ами,  слов-ами, жал-ами  і  -ями  для  іменників м'якої  групи: корен-ями, красен-ями, хлопц-ями, подвір'-ями, кобзар-ями. Окремі іменники мають паралельні закінчення: -ами (-ями) і (-ми): крил-ами — криль-ми, чо-бот-ами — чобіть-ми, колін-ами, колінь-ми. Закінчення -има властиве  іменникам очі, уші, плечі: оч-има, плеч-има, уш-има (і вух-ами). 

Уніфікованим закінченням відзначається й місцевий  відмінок множини: для нього характерне закінчення -ах (-ях) для всіх груп  і родів  іменників другої відміни: на шлях-ах, прапор-ах, чагарник-ах, тротуар-ах, переход-ах, тролейбуе-ах, слю-сар-ях, календар-ях, провалл-ях, сузір '-ях. 

 

Однина  

Н.—3.  зустріч  ніжність  повінь 

Р — Д — М.  зустріч-і  ніжност-і  повен-і 

О.  зустрічч-ю        ніжніст-ю  повінн-ю 

К.  зустріч-е  ніжност-е  повен-е 

Для  третьої  відміни  властиві  такі  ознаки:  однотипність  роду (жіночий  рід)  та  омонімічність  відмінкових  закінчень (у родовому ,  давальному   та   місцевому   відмінках  однини).  У  багатьох  основах  слів  при  відкриванні складів  відбувається  чергування  [о], [е]  з [і]:  якість —якост-і,  радість —  радост-і,  річ —  реч-і,  ніч —  ноч-і.  

Потрібно зазначити, що відповідно до вимог чинного українського  правопису родовий, давальний і місцевий відмінки однини в іменниках третьої  відміни мають омонімічні форми із флексією -і. Проте в усному мовленні, в  окремих періодичних виданнях і в деяких творах художньої літератури  використовують давніше і природне для української мови закінчення -и форми родового відмінка однини у випадках вісти, незалеоісиости, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси і под. Таке написання цих слів пропонує й проект нової редакції українського правопису [Український правопис 1999: 120].  

Ще  до  публікації  проекту  нової  редакції  українського  правопису  1999  року  як вітчизняні,  так  і  закордонні  мовознавці,  зокрема  А.Бурячок,  А.Горняткевич,  П.Чучка, Ю.Шевельов  та  інші,  висловлювалися  за  „реабілітацію”  давньої флексії  Р. в.  одн.,  до  речі, форма  і́мени  була  літературною  нормою  до  1945  року.  У  разі  відновлення  історичного закінчення  Р. в.  одн.  -и  іменників  IV  відміни,  які  приймають  суфікс  -ен-,  відбудеться вирівнювання відмінкової парадигми цієї відміни, що сприятиме  її цільності.  Фонема  /н/  перед  закінченням  -и  перейде  з  розряду  м’яких  приголосних  до твердих. Написання флексії -і в наведених словах та інші орфограми було запроваджено за тоталітарної доби для зближення українського правопису з російським.

В  орудному   відмінку  однини  голосні  не  чергуються,  зате  приголосні,  попавши  в  оточення  голосних  і  внаслідок прогресивної  асиміляції  приголосних,  стають  м'якими,  подвоюються:  пам'ятт-ю,  сілл-ю,  При-п'ятт-ю,  мідд-ю,  галузз-ю, Уманн-ю,  подорожж-ю,  але:  радіст-ю,  пристраст-ю,  скатерт-ю,  смерт-ю.  Закінчення  -ей  у  родовому   відмінку множини властиве всім  іменникам третьої відміни, крім мати, що має флексію -ів: постат-ей, галуз-ей,реч-ей, зустріч-ей. 

У давальному, орудному  та місцевому   відмінках множини відповідно уніфіковані закінчення -ам (-ям), -оми (-ями), -ах (-ях): зустріч-ам, маз-ям, реч-ам, тін-ям, зустріч-ами, маз-ями, реч-ами, тін-ями, на зустріч-ах, на маз-ях, на реч-ах, на тін-ях. 

 

Однотипністю  відмінкових  закінчень відзначаються  іменники четвертої відміни. Різноманітності надають  суфікси,  які можуть  у  деяких  іменниках  то  зникати (у  знахідному   й   орудному   відмінках),  то  вживати  паралельно суфіксальну  і безсуфіксну форми: телям,  лошам, племенем  і плем'ям — в орудному  відмінку однини; тел-я,  лош-а, плем'-я — у називному , знахідному  й  кличному  відмінках однини. А такі іменники, як гусен-я, качен-я, цуцен-я,  лосен-я,  га-лчен-я,  в усіх  відмінках  зберігають  суфікси. У множині  суфікси  зберігаються  теж в усіх  іменників. Паралельні форми, омонімічні  з називним  чи родовим  відмінками множини, допускаються у  знахідному   відмінку: годувати зайчат і зайчат-а, купувати цуценят і цуценят-а. 

 

 

1. Невідмінювані іменники.
2. Родові ознаки незмінюваних слів
3. Іменники з ознаками прикметникової парадигми
4. Відмінювання множинних іменників
5. Відмінювання власних назв

 

1. Сучасна українська літературна мова : підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К. : Вища шк., 2005. – С. 215-228.
2. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред.  О.Д.Пономаріва. – К. : Либідь, 2005. –  С. 132-134.
3. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. –