Сучасна українська літературна мова

У незмінюваних буквених абревіатурах родова  належність встановлюється за родовою ознакою стрижневого слова, цапр.: КПІ (Київський політехнічний інститут), ЕОМ (електронно-обчислювальна машина), АПН  (Академія педагогічних наук), АТС (автоматична телефонна станція). У змінюваних і незмінюваних звукових  абревіатурах продовжує діяти семантичний принцип родової  кваліфікації, яку можна передбачити грамемою стрижневого слова, напр.: «Навчання у вузі (вищому навчальному  закладі) вимагає ретельної підготовки» (з газ.); МАУ  (Міжнародна асоціація україністів) об'єднала українознавців світу; ДАІ (дорожна автоінспекція) вимагала додаткової перевірки обставин аварії на шосе. 

У незначної частини звукових абревіатур  простежуються випадки зміни родової віднесеності, зумовлені  зовнішньою формою складноскороченого слова. Кінцевий  (фінальний) звук абревіатури сприймається як аналогічний звук змінюваного іменника, породжуючи потенційну  нестійкість родової ознаки у процесі функціонування. Так, у деяких звукових похідних, що закінчуються на  приголосний звук, граматичний центр повного найменування є іменником середнього роду, напр.: агентство, товариство, бюро; у мовному вжитку формально-граматична означеність середнього роду може втрачатися і набувати ознак імен чоловічого родуг напр.: «На засіданні ТУМу  (Товариства української мови...) обговорювався Закон про  мови...» (з газ.). 

Вирівнювання категорії абревіатур ознакою  чоловічого роду поширюється також на складноскорочені слова, де граматичним центром повного найменування є іменники з грамемою жіночого роду, напр.: комісія, організація, контора, магістраль та ін., пор.: «За останніми дайими до Інтерполу (Міжнародної організації кримінальної поліції) входить 131 країна» (журн.); «Працівники ЖЕКу  (житлово-експлуатаційної контори) змусили принести ще  довідки з «Київенергонагляду...» (з газ.); «Рішенням ВАКу (Вищої- атестаційної комісії) йому присвоєно звання  кандидата..»» (з газ.). 

Зміна родової характеристики стрижневого слова  відбувається на розмовно-побутовому рівні, у кодифікованих виданнях поки що ці явища не зафіксовані, крім ГОЕЛРО (чол. р.). Зворотна тенденція до зміни граматичного  значення чоловічого роду за зовнішніми,  формально-граматичними, показниками середнього роду наявна в лексемах райвног (СУМ, т. 8, с 441), облвно (СУМ, т. б, с 621), які функціонують як субстантиви середнього роду, напр.: «Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не  лишилося про розмову в райвноъ (О. Копиленко);  «Завідувача облвно ми хоч і любили, але побоювалися» (журн.). 

За аналогією до іменників середнього роду на -о, -є (пор.: депо, дражеу змінила свою родову належність  абревіатура в граматичним центром повного найменування імен жіночого роду самбо — система самооборони без зброї, напр.: «Існують різні системи самооборони проти озброєного противника. У нашій країні це бойове самбо» (з газ.). 

Повторний перерозподіл окремих звукових абревіатур за родовою віднесеністю спричинений впливом форми  слова, засвідчує формалізацію граматичного значення у категорії роду іменника. 

 

 

Серед  іменників  значну  групу  становлять  слова  прикметникового  типу,  що  постали  внаслідок субстантивації.

Окр. місце, поза системою чотирьох осн.  іменникових В., посідають іменники  прикметникового походження, які зберігають ті самі  флексії, що й у прикметників. Вони належать до іменникової В. прикметникового типу. їхні  парадигми збігаються з парадигмами одн.  вихідних прикметників (з диференціацією за грамат. родом): знайомий і знайома, наречений і  наречена, старий і стара, хворий і хвора,  черговий і чергова. 

Іменник. відмінки поділяють на типи залежно від  особливостей утворення відмінк. форм. До  основних, тобто власне іменникових, у сучас. укр. мові належать чотири типи В., які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни. 

Більш уніфіковане порівняно з іменниковим прикметникове В., пов'язане з розрізненням словоформ повних (членних) і коротких (нечленних) прикметників. Типові для сучас. укр. мови повні прикметники мають грамат.  категорії роду, числа і відмінка. Вони існують у двох морфол. варіантах: звичайному  стягненому і нестягненому. Показниками звичайного для сучас. укр. мови стягненого варіанта є закінчення -а (-я), -у (-ю), -є (-є) (наз. і знах. в. прикметників ж. і с. р. одн.) та -і (наз. і знах. в. мн.): велик-а, син-я, велик-у, син-ю, велик-е, син-є, велик-і, син-і. За характером  кінцевого приголосного (твердого чи м'якого) вони розподіляються між твердою і м'якою групами В. Стилізованим чи діалектним  варіантом є нестягнені форми на -ая (-яя), -ую (-юю), -еє (-єє), -ії: велик-ая, син-яя,  великую, син-юю, велик-еє, син-єє, велик-ії, син-ії. 

Незначний залишок давньої парадигми —  короткі прикм. збереглися тільки в застиглій  формі наз.—знах. в. одн. ч. р. У сполученнях з усіма непрямими відмінками іменників вони  залишаються незмінними. Напр.: «Як ішли ми  зелен лугом к зелен гаю, Солов'ї нам ткали  пісню диво-дивну» (Б. Олійник) 

Окр.  підгрупу становлять присв. прикметники з нульовим  закінченням у наз. і знах. в. одн. ч. р.: батьків, сестрин. 

Крім основних (іменникового і  прикметникового) типів В., є проміжні, в яких поєднуються ознаки як іменникового, так і  прикметникового В. Це В. особових і зворот, займенників, неособ. займенників і кількіс. числівників. За системою відмінк. флексій проміжні типи  здебільшого зближуються з прикметниковим В. Флексії іменник. В. (за винятком род. і знах.) виступають у займенниках я, ти, себе. Через відсутність форми наз. в. займ. себе утворює дефектну парадигму. Особ. займенники мають суплетивне В. — їхні словоформи утворюються від різних коренів: я — мене, ми — нас.  

 

Сучасні  українські  прізвища  поділяються  на  дві  групи:  прізвища  іменникового  типу  і  прізвища прикметникового  типу.  За  своїм  значенням  і  перші,  і  другі  як  родові