Сучасна українська літературна мова

На фоні загального локативного значення форми  місцевого відмінка з прийменниками в(у), при залежно від лексичного наповнення набувають додаткових контекстуальних значень, наприклад, значення середовища, виражене  формами множини від назв людей, значення характеристики за одягом або предметом на поверхні чогось, значення  присутності, значенні підпорядкування, залежності. 

Функція темпоральності відтворюється формою  місцевого відмінка з прийменниками в(у), на, при, по, о(об), що перебувають у детермінантній позиції. Прийменник в(у) з відмінковою формою місцевого передає сему часу у назвах місяців, назбах певного вікового періоду, назвах року і  століття, зрідка у назвах процесів, напр.: у січні, у травні; у дитинстві, у юності; у 1919 році, у XIX столітті; у роботі, у бою. Прийменник на формує часове значення із словами етап, стадія, напр.: «...на даному етапі швидкого технічного прогресу створення нової чи новітньої машини понад силу одній особі» (з газ.); «...цю хворобу [рак] на ранній стадії її виникнення можна вилікувати» (журн.). 

Прийменник при в поєднанні з формою місцевого  відмінка, яка називає процеси, стани, функціонує як часовий орієнтир,~папр.: «...яка вона [мала] була ніжна при  зустрічі з ним, яка сердечна та красива, здається, ніколи такою не бачив» (О. Гончар); «Образи декабристів спливають у нашій уяві і при відвіданні села Кам'янки на Кіровоградщині...» (Визначні місця України). Прийменник по з  місцевим відмінком формує сему часового поняття, після якого настає відповідне явище, напр.: «На нічному зоряному небі виткнулася ставна парубоча постать і по хвилі сховалася в густих бур'янах по той бік тину» (М. Коцюбинський); «Перші дні по приїздітреба було згаяти на службові  справи» (Панас Мирний). * 

Прийменник о(об) разом з іменником година у формі місцевого відмінка відтворює позначення точного часу, напр.: о перщій годині 20 хвилин, об одинадцятій годині 5 хвилин, а також о цій (тій, такій) порі. Залежно від лексико-семантичного наповнення форми місцевого відмінка на інваріантну сему часу можуть накладатися інші значення, формуючи контекстуальні часово-просторові, часово-умовні, часово-причинові відношення. 

Зрідка прийменниково-відмінкові форми місцевого передають інструментальні відношення, напр.: терти на  тертці, передавати по радіо, по телефону, по селектору;  кататися на машині, на велосипеді і. 

 

Кличний відмінок, або вокатив, за змістиш і  синтаксичними функціями близький до називного відмінка. Частина його форм, зокрема іменники середнього роду та іменники в множині, подані через називний відмінок, флексію  мають іменники чоловічого та жіночого роду, які  здебільшого є назвами осіб, напр.: «Роде наш красний, роде наш прекрасний! Признаваймося, не цураймося, бо багато нас є» (укр. нар. пісня); «Спи, моя пташко, то вітер завив» (О. Олесь); «Розкажи, розкажи мені, поле, чого рідко  ростуть колосочки» (П. Тичина); «Розмахніться дужче,  теслі! Дзвінко бийте, ковалії» (М. Рильський); «Ой вербо, вербо, де ти зросла, що твоє листячко вода знесла» (укр. нар. пісня). 

Вокатив наділений різними семантичними ознаками, у структурі речення він характеризується неоднотипними функціями, бо може виконувати роль різних членів  речення. Іменник з граматичними ознаками вокатива у  семантичному плані, з одного боку, номінує адресат-об'єкт, до якого звертається мовець, а з другого — є суб'єктом, який потенційно може виконати волю мовця. В одному слові простежується поєднання (синкретизм) двох функцій: адресатно-об'єктної і суб'єктної, що зумовлене складними трансформаційними мовними процесами конденсації  тексту, внаслідок яких виникла форма кличного відмінка, обов'язково супроводжувана дієсловами другої особи  наказового способу, напр.: «— Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, щоб сонце жевріло ясніш...» (Б.-І. Антонич); «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю» (Т. Шевченко); «Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!» (Т. Шевченко). У  формально-граматичній структурі речення ця форма наділена синтаксичною функцією підмета і реалізується тільки при присудках імперативної дії. 

Вокатив у ролі недиференційованого головного члена поданий як згорнуте речення, тому на  формально-синтаксичному рівні його розглядають як слово-речення, напр.: «Дніпре, Дніпре! Розбивав ти Мури-гори кам'яні» (О. Олесь); «Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто «тебе не мучив? Якби розказать... то перелякать  Саме б пекло можна» (Т. Шевченко). 

Форма кличного відмінка вживається в ролі вставного слова, яке є знаком вставної, редукованої при конденсації тексту конструкції, нагір.: «Оці руки, панове, всіх нас годують» (М. Коцюбинський); «А в нашій школі, Григорію, він учився разом з Яриною» (М. Стельмах). 

Зрідка вокатив функціонує як ідентифікатор особового займенника другої особи, у цій позиції він якісно не  впливає на структуру речення, а лише модифікує її як  опосередкований другорядний член, напр.: «Ти загнав, Раду, шкапину? Щоб часом не забрела в плавні...» (М.  Коцюбинський); «Гей ти, парубче, як тебе звати...» (М.  Коцюбинський); «Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати» (Т. Шевченко). 

В окремих випадках форма кличного відмінка  розглядається як прикладка до іншого вокатива, напр.: «Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся з малим сиротою?» (Т. Шевченко); «Доню моя, доню моя, Цвіте мій рожевий! Як ягідку, як пташечку, Кохала,  ростила» (Т. Шевченко); «Стань, дівчино, маків цвіте, Дам тобі я кращі в світі Не каміння — самоцвіти» (О. Олесь).