Сучасні енциклопедії

 Промовці означили започатковане видавництвом «Літопис» багатотомне й повноколірно ілюстроване видання – як крок назустріч славі міста, яке за свою історію робило спроби власної енциклопедії і не полишатиме їх робити й надалі, однак вони не конкуруватимуть, тільки доповнюватимуть одна одну. Від 18 століття Львів прагнув своєї енциклопедії, ця стала його атестатом зрілості, не відкинувши таких джерел, як легенди, перекази й навіть плітки, не кажучи вже про літописи та архівні акти. «Правда нічого не перемагає, вона просто лишається до часу, коли буде сприйнятою. Це спокійне, не афектоване слово про Львів, сказане наново» — охрестив своє дітище Андрій Козицький, а Ігор Підкова сказав: «Якби наші попередники могли вертатися, то Грушевський повернувся б до Львова у той час, коли Львів після Петербургу та Варшави був найбільшим центром книговидання. Тут Грушевський започаткував неалфавітну енциклопедію «Український народ в минулому й теперішньому». Зараз Львів сформував цілу школу історіографів. Місто занадто довго очікувало своєї енциклопедії, щоб вона вийшла пересічною. Це яскраве напружене полотно історії різних часів, коли Львів був і столичним і периферійним, і самоврядним містом. Це не кінець, і не початок. Це кінець початку». Продовжуючи цю тему, Мирослава Олійник запевнила, що в останньому тому на літеру «Ф» читачі неодмінну знайдуть згадку про те, що на форумі видавців у Львові було репрезентовано перший том «Енциклопедії».

Останній протокольний момент репрезентації «Енциклопедії Львова» полягав у тому, що її перший том зробили історичним експонатом і передали на збереження директору Львівського історичного музею Богдану Чайковському.

Україномовна «Енциклопедія кібернетики»

У передмові до першого тому «Енциклопедії кібернетики» (ЕК), 1973 р., сказано, що це видання здійснено відповідно до постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР. «Створення ЕК є результатом творчої співпраці Головної редакції Української Радянської Енциклопедії та ордена Леніна Інституту кібернетики Академії наук Української РСР».

Тому, перш ніж вести мову про те, як конкретно вели підготовку «Енциклопедії кібернетики» ці дві поважні академічні установи (Головна редакція УРЕ та Інститут кібернетики), як вони поділили роботу над виданням, і чому воно спочатку побачило світ українською мовою, а лише через рік – російською, треба сказати кілька слів про ці установи.

Видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ) заснували у листопаді 1927 р., серед його фундаторів були Всеукраїнська Академія наук та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором видавництва став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник (до 1930 р.). Видавництво почало готувати видання Української Енциклопедії, однак за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ припинили, а Скрипник у 1933 р. покінчив життя самогубством [31, 176].

У 1944-48 рр. спробували вдруге відновити енциклопедичну інституцію в Україні, проте енциклопедичне видавництво – головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР – постало лише в 1957р. Головним редактором став відомий поет, академік АН УРСР М. П. Бажан (до 1983 р.). За цей час у видавництві побачила світ низка енциклопедичних видань: два видання «Української Радянської Енциклопедії» (1-ше видання у 17 томах, 1959–1965 рр.; 2-ге – у 12 томах, 1977–1985 рр.), «Український Енциклопедичний Словник» у 3-х томах (1-ше видання – 1964–1967 рр.; 2-ге – 1986–1987 рр.), «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1967–1974рр.), «Історія українського мистецтва» у 6-ти томах (1966–1968 рр.) тощо; юридичний, політичний, філософський, економічний та ин. енциклопедичні словники.

Інститут кібернетики бере свій початок від утвореного в 1957 р. у складі АН УРСР Обчислювального центру. 1962-го року обчислювальний центр перейменували в Інститут кібернетики. Слава про перший в країні Інститут кібернетики в Києві поширилася на увесь Радянський Союз і наприкінці 60-х років директор інституту акад. В. М. Глушков вирішив, що інститут досягнув такого наукового рівня, що може забезпечити видання першої в світі «Енциклопедії кібернетики».

Академічний інститут – не видавництво, його працівники майже не уявляли, що значить видати енциклопедію. Це зовсім не те, що видати наукову монографію. Тому вся, якщо можна так сказати, технічна робота лягла на Головну редакцію УРЕ, а Інститут кібернетики повинен був забезпечити науковий рівень видання.

В УРЕ працювали люди, які добре знали видавничу справу, але, як і їхній головний редактор (поет Микола Бажан), мало що знали про таку, тоді ще молоду науку як кібернетика. Тому, коли почалася підготовка до видання кібернетичної енциклопедії, в УРЕ створили спеціальну редакцію, до якої ввійшли кілька працівників із технічною або математичною освітою, сподіваючись, що вони зможуть знайти спільну мову з співробітниками Інституту кібернетики. Вченим секретарем редколегії «Енциклопедії кібернетики» і, одночасно, керівником редакції в УРЕ став П.В. Походзіло. Він, мабуть, – колишній працівник якогось видавництва, бо його ерудиція в галузі кібернетики, як виявилося, була незадовільною. Працівникам з УРЕ довелося чи не кожного дня звертатися до «кібернетичних корифеїв» із Інституту