Предмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
105
Мова:
Українська
чи скасування застарілих і таких, що фактично втратили силу, нормативних актів, виданих в організації по трудових, кадрових питань.
Здійснення правового забезпечення в організації покладається на її керівника й інших посадових осіб, а також на керівника системи управління персоналом і її працівників з питань, що входять у їх компетенцію. Головним підрозділом щодо ведення правової роботи в області трудового законодавства є юридичний відділ підприємства.
Одна зі специфічних умов роботи кадрових служб полягає в тому, що їхня повсякденна діяльність зв'язана безпосередньо з людьми, організувати роботу з якими можливо тільки на основі чіткого врегулювання прав і обов'язків всіх учасників трудових відносин. Це досягається шляхом установлення правових норм централізованого чи локального характеру.
До норм централізованого характеру відносяться перш за все, акти централізованого регулювання – Кодекс законів про працю [1], постанови уряду України, акти Мінпраці і соціальної політики. Разом з тим є питання праці, що можуть узгоджуватися за допомогою локальних правових норм, прийнятих у кожній організації.
В умовах ринкових відносин до сфери локального регулювання відносять такі акти:
-накази керівника організації з кадрових питань (щодо прийому, звільнення, переводу);
-положення про підрозділи, посадові інструкції;
-стандарти організації й ін.
У систему нормативних актів про працю входять угоди генеральні, галузеві (тарифні), спеціальні (регіональні), колективні договори й інші правові акти, що застосовуються безпосередньо в організаціях.
До актів ненормативного характеру відносять розпорядження і вказівки, які можуть видавати керівники служби управління персоналом і її підрозділами [21, с. 45].
1.3 Показники ефективного використання людських ресурсів на підприємстві
Ефективність використання людських ресурсів та найбільш повна реалізація поставлених цілей у великій мірі залежать саме від принципів та методів управління людськими ресурсами. Слід зауважити, що чим більшою є компанія та чим більше підрозділів і філіалів вона має тим більше значення має узгодження загальних принципів здійснення єдиного управління.
Основна мета системи управління людськими ресурсами підприємства полягає у формуванні та розвитку кадрового потенціалу, що сприяє реалізації економічної мети підприємства.
Найважливішими завданнями управління людськими ресурсами є:
-ефективне використання людських ресурсів, забезпечення максимального балансу процесів оновлення і збереження чисельного і якісного складу персоналу в його розвитку відповідно до потреб самої організації, вимог чинного законодавства, станом ринку праці, забезпечення ціннісних орієнтацій персоналу, що сприяють досягненню мети організації;
-робота з інформацією про персонал на рівні, що дозволяє отримувати своєчасну і якісну інформацію для аналізу ситуації і прийняття рішення;
-організація системи стимулювання персоналу, що сприяє підтримці зацікавленості працівників у результатах праці, які реалізуються через кадрові служби організації.
В умовах ринкової економіки основним фактором конкурентоспроможності підприємства, його виживання та процвітання стає якість персоналу і його ставлення до праці, тобто рівень професіоналізму і творчість працівників.
Принципи управління людськими ресурсами – правила, основні положення та норми, які повинні виконувати керівники та спеціалісти в процесі управління персоналом. Дані принципи відображають вимоги об'єктивно діючих економічних законів, тому і самі є об'єктивними [4, с. 46].
Управління людськими ресурсами ґрунтується на таких принципах:
-науковість, демократичний централізм, планомірність, єдність розпоряджень;
-поєднання одноосібного і колективного підходів, централізації та децентралізації, лінійного, функціонального і цільового управління;
-контроль за виконанням рішень.
Управління людськими ресурсами здійснюється при допомозі науково-розроблених методів.
Методи управління – це сукупність прийомів і процедур підготування і прийняття, організації і контролю виконання управлінських рішень.
В управлінні використовуються різноманітні методи, адекватні характеру розв'язуваних фахових задач. Так, із позицій системного аналізу управлінської діяльності можна виділити чотири групи методів відповідно до етапів управлінського процесу:
-методи підготовки;
-методи прийняття;
-методи організації;
-методи контролю за виконанням управлінських рішень.
За характером впливу на виконавців розрізняють чотири основні типи методів управління:
-економічні;
-організаційно-розпорядницькі;
-правові;
-соціально-психологічні.
Адміністративні методи орієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття боргу, прагнення людини трудитися в певній організації, культура трудової діяльності. Ці методи впливу відрізняє прямий характер впливів: будь-який регламентуючий і адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню. Для адміністративних методів характерна їх відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні управління, а також актам і розпорядженням вищих органів управління.
Адміністративні методи засновані на підпорядкуванні закону, правопорядку, старшим посадовим особам, мають обов'язковий характер. З їх допомогою діють механізми примусу, що формуються для захисту інтересів товариства, держави, особистості, реалізуються права і обов'язки керівників, підтримується службова дисципліна, забезпечуються умови виконання співробітниками їх обов'язків (рис. 1.1) [3, с. 28].
Економічні та соціально-психологічні методи носять непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів і важко визначити силу їх впливу на кінцевий ефект.
За допомогою економічних методів здійснюється матеріальне стимулювання колективів і окремих робітників. Вони засновані на використанні економічного механізму управління.
Соціально-психологічні методи управління засновані на використанні соціального механізму управління (система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби і т.д.).
Специфіка соціально-психологічних методів управління полягає в значній частці використання неформальних факторів, інтересів особистості, групи, колективу в процесі управління персоналом [10, с. 18]. Житник
За характером впливу на виконавців виділяють методи прямого (безпосереднього) і непрямого (опосередкованого) впливу: