Суд і судочинство на Буковині (остання чверть XVIII – початок XX ст.)

До Станіславського крайового суду (створений 1 грудня 1787р.) належали цивільні і фіскальні справи по Станіславському, Владищицькому, Стрийському, Тернопільському і Буковинському округах.

Згідно з указом цісаря Йосифа ІІ від 15 лютого 1787 р. всі кримінальні і політичні справи належали до кримінального суду і обов’язково підлягали сплаті судового мита. 13 лютого 1822 р. Галицький апеляційний суд видав циркуляр про компетенцію судів та суддів.

Аналізуючи документальні матеріали, встановлено, що оскаржити рішення суду першої інстанції будь-яка сторона судового процесу мала право впродовж 8 днів, а в торгових справах – 3 днів з дня ухвалення рішення. Про зміст оскарження сторона повинна була повідомити суд першої інстанції і подати заяву. Суд першої інстанції передавав заяву в апеляційний суд.

На основі імператорського указу від 4 лютого 1826 р. і декрету Придворної канцелярії від 10 лютого 1826 р. в буковинському краї, як і в усіх інших округах Галичини, всі кримінальні управи були відділені від цивільних управ юстиції і замість існуючого до цього часу Буковинського крайового суду створювалися два відокремлені суди:

- для розгляду кримінальних справ усієї території Буковини – цісарсько-королівський кримінальний суд у Чернівцях;

- для розгляду цивільних справ усіх станів Буковини і незнатних станів у Чернівцях – міський і крайовий суди.

На основі імператорського розпорядження від 8 жовтня 1853 р. в герцогстві Буковина створено Крайовий суд з колом дій, визначених чинним австрійським законодавством. Він почав діяти з 1 грудня 1853 р. До його компетенції належало провадження цивільних справ.

Для всієї Галичини один вищий апеляційний суд створено у Львові. Він був другою інстанцією для крайових судів і третьою та останньою для повітових судів, але лише з цивільних справ.

Найвищою судовою інстанцією для всієї держави був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні, створений цісарським патентом від 7 серпня 1850 р.

Прогресивним на той час було створення судів присяжних. 11 вересня 1849 р. імператор Франц Йосиф І видав патент про вибори присяжних судів. Контроль за виконанням цього закону було покладено на міністра внутрішніх справ і міністра правосуддя. Законом від 23 травня 1873 р. внесено ряд змін щодо дії суду присяжних та проведення виборів присяжних.

Документально підтверджено, що наприкінці 60-х років ХІХ ст. остаточно впорядковано систему судочинства на Буковині. Закон від 11 червня 1868 р. проголошував створення окремих органів судової влади. Вони набували чинності з 30 серпня 1868 р. Нижчою судовою інстанцією визначено повітові суди в Дорні, Гура-Гуморі, Кимполунзі, Кіцмані, Радівцях, Сторожинці, Сучаві, Вижниці, Заставні. Для військовослужбовців існували окремі військові суди трьох інстанцій: військовий суд, вищий військовий суд і Верховний військовий трибунал.

На Буковині були створені спеціальні суди, які розглядали спірні питання з підприємницької діяльності, промислового виробництва, торгівлі. Конфлікти між підприємцями і робітниками, а також робітниками одного і того ж підприємства вирішував Чернівецький промисловий суд, заснований у 1896 р. У Чернівцях діяв також третейський суд кас взаємодопомоги, гірничих товариств, а також комерційний суд.

Всі судді проголошувалися незалежними і призначалися імператором довічно. Суддями могли бути австрійські громадяни чоловічої статі, які мали вищу юридичну освіту, і після 3-річної практики успішно склали письмовий і усний іспити.

Проаналізований матеріал дозволяє зробити висновок, що стажування юридичних службовців називалося інститутом аскультантів (працівників суду без права голосу). Призначення аскультантів на роботу в суд відбувалося за наказом вищої юридичної інстанції. Причому, вища юридична інстанція призначала стажерів не обов’язково у тій місцевості, про яку вони просили у своїй заяві, а в ті суди, де б вони могли отримати високу школу майстерності та практичних професійних навичок.

Значна увага приділялася питанню діловодства у судових органах. Внаслідок реформ в усіх галузях державного управління в період 1848-1849 рр. була запроваджена нова система діловодства і в судах.

Австрійська судова система на Буковині, хоча і сприяла зменшенню кількості особливо тяжких злочинів, дотриманню громадянами правопорядку, загалом була покликана захищати і зміцнювати в цьому регіоні пануючий лад Габсбурзької монархії.

У розділі третьому “Розвиток цивільного судочинства” розглянуто основні аспекти виникнення процесуальних правовідносин та особливості підсудності цивільних справ.

Судочинство на Буковині будувалося на тих же засадах, що й загалом в Австрійській імперії. Правова суть цивільних правовідносин полягала в тому, що вони були правовим зв’язком між судом, який здійснював судочинство, і учасниками цивільного процесу. Такий зв’язок був необхідний для встановлення істини при вирішенні цивільних справ, віднесених до компетенції суду певної інстанції.

В судовому процесі, як правило, сторони мали право використовувати або не використовувати послуги адвоката. Одначе кожна сторона судового процесу незалежно від того, чи мала адвоката, повинна була з’явитися в суд особисто.

За судовий процес сплачувалися судові витрати. Сплачувала їх та сторона, яка подавала позов в суд, але якщо судочинство відбувалося на вимогу обох сторін і в інтересах обох сторін, то витрати сплачували обидві сторони порівну.

Суд мав право за власною ініціативою зобов’язати законних представників, адвокатів або інших повірених осіб сторони