Суспільне виробництво: сутність, фази, структура та результати

у процесі праці. Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

У практичній площині суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва. До першої сфери належать такі галузі: промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т. ін. До сфери нематеріального виробництва належать освіта, охорона здоровʼя, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо (рис. 1. 3) [22, с. 42].

Рис. 1. 3 Сфери суспільного виробництва

Суспільне виробництво має і галузеву структуру (рис. 1. 4).

Рис. 1. 4 Галузева структура суспільного виробництва

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги», яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва (рис. 1. 5).

Рис. 1. 5. Ознаки продукту сфери товару-послуги

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія (рис. 1. 6).

Рис. 1. 6 Взаємодія і взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва

1.2 Фази суспільного виробництва

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів:

Власне виробництво;

Розподіл;

Обмін;

Споживання.

Ці елементи називають фазами виробництва, тому дану структуру можна назвати пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов'язані, хоч кожна з них відносно відокремлена, тобто має певні характерні особливості[17, c. 55].

Перш ніж увійти у фазу споживання продукт має пройти стадії розподілу і обміну.

Розподіл виступає в трьох видах:

Розподіл засобів виробництва;

Розподіл трудових ресурсів;

Розподіл предметів споживання.

Щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб продукт має пройти стадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

Обмін діяльністю і здібностями;

Обмін засобами виробництва;

Обмін предметами споживання.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле[17, c. 58].

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання – використання продукту в процесі задоволення потреб. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

Виробниче споживання – це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили[10, c. 28]. Невиробниче споживання поділяється на споживання особисте і споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини. До суспільних потреб відносяться потреби в управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві. По формі (способу задоволення потреб) споживання може бути індивідуальним і колективним.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає спосіб споживання.

Отже, власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціями і роллю тісно між собою пов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво[17, c. 56].

Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

1.3 Структура суспільного виробництва

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

Основне виробництво;

Виробнича інфраструктура;

Соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво[19, c. 58].

Виробнича інфраструктура – це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві загалом. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. В сукупності виробництво матеріальних послуг і нематеріальних послуг становлять сферу послуг[19, с. 59].

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються:

Доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними були примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і робітників;

Індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механізованій праці, воно характеризувалося такими ознаками: спеціалізація праці і виробництва; концентрація праці і виробництва; централізація власності і управління власністю; приватизація; капіталізація;

Постіндустріальне виробництво. Воно базується на автоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва почалося у другій половині ХХ ст. [19, с. 60]. Для сучасного його етапу характерним є: інтеграція праці і виробництва; диверсифікації виробництва; розвиток процесів деконцентрації; поглиблення інформатизації виробництва; зростаюча роль науки; посилення процесів соціалізації виробництва.

1.4 Фактори суспільного виробництва

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого і