+3 8(066) 185-39-18
fосвіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.
Найважливішими складовими національного багатства є:
Створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, поділяють на основні й оборотні;
Основні невиробничі фонди – школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо;
Домашнє майно населення: житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо;
Товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резервні страхові запаси) ;
Залучені у процес виробництва природні ресурси.
В Україні національне багатство (крім нематеріальної форми) у 1991 р. становило 723, 4 млрд. крб., у тому числі основні виробничі фонди – 41, 8%, основні невиробничі фонди – 20, 5%. Особисте майно населення в національному багатстві дорівнювало 18, 8%, а матеріальні оборотні засоби – 17, 9%. За структурою власності у США частка держави сягає приблизно 27% національного багатства, приватнокапіталістичної власності – 33, особистої власності найманих працівників і капіталістів – 40%.
Розподіл національного багатства в суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин. У США, наприклад, у 2000 р. 20% найбагатшого населення привласнювали 80% національного багатства. У СРСР до багатих наприкінці 80-х років належало 2, 3% сімей, до середньо забезпечених – 11, 2%, до бідних – 86, 5%. Водночас на харчування населення СРСР витрачало лише третину доходів і за цим критерієм належало до середнього класу. Обсяг особистого майна на сім'ю в СРСР становив 7, 3 тис. крб., у США – 32, 7 тис. дол. В Україні цей показник у 1991 р. становив 2, 8 тис. крб. у цінах того часу. У 2003 р. частка бідних збільшилася, але набагато більше зросла глибина бідності, оскільки мінімальна заробітна плата 70 крб. у 1990 р. еквівалентна майже 480 грн. у 2003р.
За роки незалежності України нерівномірність у розподілі національного багатства значно зросла. На початку XXI ст. 20 найбагатших кланово-олігархічних сімей привласнювали 80% національного багатства.
В умовах товарного виробництва суспільне відтворення (як і суспільне виробництво) передбачає відтворення сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах, тобто має двоїстий характер. Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва. За таких умов велике значення має структура сукупного суспільного продукту, його окремих частин, формування необхідних пропорцій суспільного виробництва, досягнення ринкової рівноваги, функціональне призначення його складових частин.
З цією метою ще у XVIII ст. Ф. Кене створив економічну таблицю, у якій виокремив у складі сукупного суспільного продукту продукцію сільського господарства і промисловості.
А. Сміт також виділяв у складі ССП засоби виробництва і предмети споживання. Взявши до уваги цю обставину К. Маркс обгрунтував поділ сукупного суспільного виробництва на два підрозділи[20, c. 154]: І – виробництво засобів виробництва і II – виробництво предметів споживання.
При аналізі суспільного відтворення такого підходу дотримувався і Дж. М. Кейнс, використовував його лише щодо сфери обігу. При визначенні обсягів споживання Дж. М. Кейнс відраховував з цієї сукупності продуктів засоби виробництва. Це дає змогу отримувати обсяг реалізації предметів споживання.
Відповідно до натурально-речової форми та функціонального призначення відповідних благ сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. У промисловості виокремлюють групи «А» (виробництво засобів виробництва) та групу «Б» (виробництво предметів споживання). В усі часи існування матеріального виробництва вони виконували різні функції у процесі суспільного відтворення. Перші з них призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, а другі – для відтворення вартості робочої сили.
Нормальне протікання процесу суспільного відтворення неможливе без наявності виробничого транспорту, зв'язку, а також торгівлі, фінансово-кредитних установ. Сукупність галузей, які обслуговують суспільне відтворення, складають виробничу інфраструктуру. Економічно розвинені країни світу мають постійно зростаючу виробничу інфраструктуру з високим рівнем ефективності[3, c. 155].
Натурально-речова та вартісна структура суспільного продукту перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кожному елементу вартісної структури суспільного продукту має відповідати той або інший натурально-речовий елемент.
Для нормального протікання процесу суспільного відтворення кожний елемент його натурально-речового складу мас відновитися та реалізуватися. Для цього з урахуванням якісних змін у розвитку засобів та предметів праці, особистого фактора виробництва, охорони навколишнього середовища, підвищення ефективності господарювання необхідно постійно підтримувати такі загальні пропорції розширеного відтворення (рис. 2. 1) [20, c. 155]:
,
Рис. 2. 1 Пропорції розширеного відтворення
де с – та частина вартості сукупного суспільного продукту, за рахунок якої відтворюються спожиті засоби виробництва; m – вартість необхідного продукту; v – вартість додаткового продукту.
Велике значення для соціально-економічного розвитку суспільства мають обсяги суспільного продукту. До його обчислення існують два підходи. Згідно з першим ССП є результатом матеріального виробництва. Тому невиробничі послуги не включаються у вартість цього продукту. Відповідно до другого підходу щодо обчислення обсягів продукту, то згідно прийнятою ООН методологією, кількості обчислення результатів суспільного виробництва здійснюють за допомогою двох макроекономічних показників – валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього продукту (ВВП).
2.2 Ефективність суспільного виробництва: сутність та види
Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.