+3 8(066) 185-39-18
fнасичення внутрішнього ринку, але внаслідок різкого падіння внутрішнього споживання та незначних масштабів інноваційної діяльності підприємств. У деяких випадках українська продукція виявляється неконкурентоспроможною внаслідок відсутності відповідних сертифікатів якості або ж використання таких систем оцінки якості товарів, які не відповідають загальноприйнятим у світі. Відмічені негативні тенденції призвели до витіснення українських товарів не тільки з зовнішнього, а й з внутрішнього ринку. Нарощування обсягів імпорту, скорочення попиту на вітчизняну продукцію, а також неможливість її реалізації призвели до збільшення залишків такої продукції на складах підприємств. Головними причинами інноваційної кризи слід визнати брак коштів, недосконалість законодавчої бази, а також так звану політику невтручання з боку урядових структур в інноваційну діяльність.
Оцінка потенційних можливостей окремих галузей економіки України щодо підвищення конкурентоспроможності дозволяє визначити опорні галузі і виробництва, які повинні узяти на себе провідну роль у розвитку економіки, а згодом й зайняти ключові місця в її структурі. Для України це, насамперед, переробні галузі матеріаловиробляючого комплексу (металургійна, хімічна, будівельних матеріалів), наукоємні й високотехнологічні галузі машинобудування та оборонної техніки, а також легкої і харчової промисловості. Багато підприємств цих галузей вже зарекомендували себе конкурентоспроможними суб’єктами зовнішнього ринку, але їх позиції там поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми і коливання кон’юнктури на світовому ринку.
Підсилення конкурентних позицій в опорних галузях переробної промисловості може бути досягнуто тільки за умов істотного збільшення інвестиційних можливостей і нагромадження інноваційного потенціалу. Інвестиції взагалі мають домінантне значення для галузей з підвищеною капіталоємністю, де економічні показники їх діяльності, власне ефективність, суттєво залежать від масштабів виробництва. Враховуючи, що в Україні переважна більшість галузей відповідає саме цим критеріям, проблема пошуку інвестиційних ресурсів набуває надзвичайного значення.
Загальним для країн СНД є й те, що всі вони при розробці промислової політики і, зокрема, конкурентної стратегії у тій чи іншій галузі повинні вирішувати проблему інвестиційного забезпечення заходів щодо оновлення виробничого апарату та підвищення конкурентоспроможності виробництва. Незважаючи на те, за рахунок яких джерел відбувається інвестування (залучення портфельних чи прямих інвестицій або використання власного прибутку), цей процес має здійснюватися в умовах перевалюючого визначення, що направлення коштів у виробництво для забезпечення його конкурентних переваг має безперечний пріоритет над їх «проїданням». На жаль, відповідні умови для такої поведінки інвесторів поки що відсутні як в Україні, так і в інших країнах СНД.
На сьогодні, спеціалізація України, яка постійно ведеться в умовах обмеженості ресурсів, спрямовується передусім на повніше та ефективніше використання виробничого потенціалу. Це стає обʼєктивною передумовою збільшення виробництва конкурентоспроможної продукції. Підвищення її ефективності. Ефективне функціонування підприємств нашої держави, як показали розробки на прикладі підприємств різних галузей і форм господарювання, може бути досягнуто при забезпечені основними фондами, які відповідатимуть забезпеченості фондами підприємств європейських країн. Виходячи з вимог закону зростаючих потреб, необхідно не тільки послідовно зміцнювати матеріально-технічну базу підприємств і інтегрованих виробництв, але й знаходити раціональні напрями ефективного її використання[1, с. 22].
Майбутня ефективність суспільного виробництва базується на таких основах: підвищення обсягів і поліпшення якості виробництва продукції, зниження витрат та підвищення рентабельності, збільшення частки на ринку збуту своєї продукції[1, с. 24].
Більшою мірою таке сучасне становище українського виробництва та економіки в цілому є наслідком невизначення системи економічних, соціальних та інших мотивувальних звʼязків, які можуть впливати на доцільність, ефективність та матеріальну зацікавленість[1, с. 25].
Підвищення ефективності виробництва значною мірою залежить від уміння застосування економічних методів управління, серед яких значне місце займає внутрішньогосподарських розрахунок, який би мотивував усіх працівників. Такий механізм повинен зробити економічні інтереси працівників визначальним фактором зростання ефективності виробництва й сприяти розвитку внутрішньогосподарських товарних відносин[14, с. 137].
Для економіки України існуючі методологічні підходи доцільно застосовувати при аналізі виробництва суспільних товарів з урахуванням того, що вітчизняна система має власні характерні риси. Визначалася система стандартів щодо рівня забезпеченості населення товарами без врахування реальних можливостей їх виробництва. Україна успадкувала від радянської системи широкі зобовʼязання держави, які перевищували її фінансові можливості їх виконання. Держава як основний виробник товарів доволі формально підходить до питання досягнення ефективності виробництва, раціонального використання економічних ресурсів. У результаті для різних груп товарів через застосування нормативного методу визначаються порогові значення можливого перерозподілу ВВП[9, с. 24].
Звідси витікає висновок, що для більшості галузей промисловості, особливо тих, де переважають застарілі виробничі фонди і не вистачає інвестиційного потенціалу, дуже мало шансів протистояти в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку. Але підстави для такого висновку виникають лише в разі конкуренції з високорозвинутими країнами. Що ж до країн СНД, то успішна конкуренція між ними не тільки можлива, а й необхідна, бо саме вона спонукатиме національних виробників до пошуку резервів оновлення виробничого апарату, впровадження новітніх методів і технологій, освоєння сучасних галузей виробництва, щоб повністю не втратити конкурентоспроможність і не опинитися на периферії світового господарства наша держава має бути зацікавлена у підвищені ефективності суспільного виробництва, і приділяти цьому достатньо уваги, коштів та інтересу.
Висновки
У ході дослідження сутності суспільного виробництва та його двох сторін, можна зробити такі висновки. Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування