Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р. Х. [3]. Місце зародження буддизму – північно-східна Індія – була форпостом альтернативних релігійно-філосовських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жрецями-брахманами[4]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери – правителі раджі[2]. Сам будда Ґаутама також походив із стану воїнів

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних [5]:

• життя неминуче пов'язане зі стражданнями;
• причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод;
• щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби
• і досягти повного заспокоєння – Ніббани (санскрит: Нірвани).

Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення) :

• Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.
• Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».
• Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик – покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).

Хоча буддизм не заперечуе існування божествених істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що вони, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.

Індуїзм

Індуїзм – найдавніша релігійна система Індії. За кількістю прихильників він є однією з найпоширеніших релігій світу. Індуїстські священні і авторитетні тексти формувалися протягом приблизно трьох тисячоліть. Пам'ятники індуїстського канону і класифікуються за різними підставами. Найбільш поширеною є двочленна класифікація, поділяються тексти на дві групи: шруті («почуте») і смріті («запам'ятоване»). Вся сукупність власне канонічних священних текстів (шруті) протиставляється текстів додатковим (смріті). Традицію шруті відкривають чотири Веди – «Рігведа», «Самаведа», «Яджурведа» та «Атхарваведа». Вони являють собою збірки (Самгіти) гімнів, ритуальних пісень, жертовних формул і магічних заклинань, тобто текстів, різних за обсягом, складом, часу створення, жанром і призначенням. До Вед примикає комплекс текстів, що спираються на них і розвиваючих їх окремі сторони – брахмани, араньяки і упанішади.

 

 

 

6. Філософія Стародавнього Китаю. Даосизм. Конфуціанство. Легізм

Давньокитайська філософія, як і індійська, була тісно пов'язана з міфологічними уявленнями минулого, що збереглися у стародавніх книгах китайської освіченості. У цих класичних книгах містяться уявлення про світ і людину, перші спроби їх філософського осмислення. Так, у «Книзі перемін» дається тлумачення понять, які є вихідними для всієї китайської культури і які визнавалися практично всіма філософськими системами Стародавнього Китаю. Це поняття «Інь», «Ян» і «Дао». Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил, які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного.

Конфуціанство виникає у VI ст. до н. е., його засновником став Кон-фуцій (це латинська версія імені Кун Фуцзи). Основним літературним джерелом конфуціанства є книга «Лунь-юй» («Бесіди та висловлювання»). Конфуціанство – етико-політичне вчення, основна увага в ньому придіїясться мистецтву управління і вихованню людини в дусі поваги до предків, до держави, до інших людей. Етика Конфуція заснована на розрізненні двох соціальних типів людей, двох стилів поведінки у суспільстві – «шляхетної людини» і «низької людини». «Шляхетна людина» – той ідеал, до якого повинна прямувати людина. Основними рисами шляхетної людини є вимогливість до себе, прагнення до самовдосконалення, вміння володіти собою, поміркованість у словах і вчинках, гуманність. Гуманність, за Конфуцієм, включає у себе справедливість, повагу до старших, правдивість, шанобливість. У своїй етиці Конфуцій формулює вищу моральну заповідь: «Не чини іншим того, чого не бажаєш собі». В основі конфуціанського ідеалу управління лежить принцип морального зразку, а не примусу. Але для того людина повинна виховати свої вольові якості. Не можна навчитися управляти державою і людьми, якщо не вмієш управляти собою, своєю психікою, вважав Конфуцій. Спочатку людина повинна навести порядок в собі, потім – у своїй сім'ї і тільки після того – у державі.

Даоси́зм – китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційнафілософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами. В історії Даосизму має місце розділення вчення на філософський Даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. За час свого існування даосизм не створив єдиної церкви, а догматичні положення його ортодоксальних направлень не сформувалися в конкретний, спільний для всіх віруючих догмат.. Проте даосизм є цілісний соціокультурний феномен, що робить значний вплив на життя сучасного китайського суспільства.

Легізм