Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Елітарна культура – сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) – це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У зв'язку з структурною складністю культури її соціальні функції численні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функції комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, що поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або перебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними, думками, почуттями.

Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи.

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними – таке основне призначення даної функції культури.

 

70. Предметна і особистісна форми існування культури. Феномени субкультури та контркультури. Класове, національне та загальнолюдське в культурі.

В культурі виділяють предметні і особистісні форми.

Предметні форми культури – це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, філософські та релігійні системи, традиції та обряди, моральні принципи і норми, юридичні закони, твори мистецтва.

Особистісні (персональні) форми культури – це люди як суб‘єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей.

В сучасній культурології та соціології поняття «контркультури» використовується в двох тлумаченнях:

• перш за все, для позначення соціально-культурних установок, які протистоять фундаментальним принципам, які панують в конкретній культурі;
• по-друге, воно ототожнюється з західною молодіжною суб-культурою 60-х рр. XX ст., яка відображала критичне ставлення до сучасної культури і відкидання її як «культури батьків».

Для класичної контркультури характерна відмова від уста­лених соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стан­дартів та стереотипів масової культури, способу життя, який базується на прагненні до респектабельності, соціального пре­стижу, матеріального благополуччя. Відмова, як правило, вияв­ляється в негативізмі стосовно культурних досягнень людства, в екстравагантному способі мислення, почування та спілкування.

Контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.

Субкультýра- сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї.

Субкультура прагне зберігати соціокультурні ознаки в певній ізо ляції від інших культурних утворень і не перетворюватись в офіціоз. Прийнято визначати такі функції субкультури:

Забезпечення цілісності культури.

•  Формування нових можливостей розвитку культури.
• Збагачення соціокультурного контексту.
• Комунікативна – забезпечує спілкування всередині групи.
• Компенсаторна – дозволяє забезпечити високу чи достат­ню ступінь самооцінки члена угруповання.
• Охоронна – направлена на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності.
• Солідаризаційиу – забезпечує екзистенційну і соціальну під­тримку членів групи.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища.

Становлення загальнолюдської культури не слід розуміти як прийняття всіма членами міжнародного співтовариства певної загальної системи цінностей, тобто уніфікації культур. Мова, насамперед, йде про ріст взаємозв'язку регіональних і національних культур. Вони стають взаємозалежними, тому що зміна в одній впливає на інші. Культурні досягнення в тих або інших регіонах в умовах зростаючої глобальної цілісності одержують все більше поширення. Ми вступаємо в принципово новий етап глобалізації гуманістичних цінностей.

71. Конкретно-історичні типи існування культури. Спадкоємність та новаторство у розвитку культури.

Спадкоємність культури – це процес передачі куль­турно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом пере­осмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяль­ності людини функціонує через органічне поєднання мину­лого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

Традиції – елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу.

Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудо­ві, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспіль­ство, оскільки молоде покоління не винаходить заново «вело­сипеди», а засвоює досягнутий людський досвід